Шевченківський районний суд міста Дніпра засудив до п’яти років позбавлення волі мобілізованого сержанта ЗСУ, який відмовився йти на бойову позицію.
Як зазначено у вироку суду, 28 березня 2024 року в пункті тимчасової дислокації підрозділу (в районі міста Часів Яр, що на Донеччині) командир 1-ї стрілецької роти довів до відома особового складу бойове розпорядження. Група — двоє солдатів і сержант — мала прибути в району виконання бойових завдань і забезпечити надійну оборону вказаних рубежів. Проте сержант відкрито відмовився виконувати наказ. Проти нього порушили кримінальну справу за частиною 4 статті 402 ККУ (непокора в умовах воєнного стану).
У судовому засіданні сержант своєї провини категорично не визнав. Заявив, що є добровольцем, від весни 2022 року намагався потрапити до війська, але його не брали. І лише у 2023-му вдалося приєднатися до лав ЗСУ. Обвинувачений розповів, що брав участь у важких боях під Бахмутом і Сіверськом, має статус учасника бойових дій. З його слів, бойовий наказ командира був “незрозумілий і суперечливий”. Адже на передову треба було висуватися о 13-й годині, що підставляло групу під ворожі удари. На трьох бійців планували видати лише по два бойові комплекти (тобто два ріжки патронів на кожного). Сержант не розумів, як із шістьма ріжками патронів можна утримати позицію, яку штурмують набагато чисельніші сили ворога, включаючи найманців “Вагнера”. І чому командування заборонило йому використовувати власний семимісний автомобіль для підвезення боєкомплекту й евакуації поранених.
Суд дійшов висновку, що сержант діяв із прямим умислом, свідомо порушуючи військову дисципліну та підриваючи боєздатність підрозділу в умовах воєнного стану. А от обставин, які б пом’якшували покарання, встановлено не було. Коломийський міськрайонний суд у подібній справі призначив покарання — п’ять років позбавлення волі — солдатові резерву. 1 грудня 2024 року під час ранкового шикування заступник начальника штабу оголосив про вибуття підрозділу в район виконання бойових завдань (місто Слов’янськ). Цей наказ солдат відмовився виконати, у суді вини не визнав. Стверджував, що був мобілізований примусово і через релігійні переконання, а він є свідком Єгови, не може носити військову форму, користуватися зброєю та підпорядковуватися наказам. Солдат запевняв, що має проблеми зі здоров’ям і що подавав заяви про заміну військової служби на альтернативну, але їх проігнорували. Та ці аргументи суд не переконали.
Личаківський районний суд Львова до одного року іспитового терміну засудив військового, що відмовився повертатися у зону бойових дій. 17 вересня 2025 року боєць дістав розпорядження вирушати до Покровського району Донеччини, хоч три дні перед тим вийшов з оточення і навіть не встиг відпочити, був виснажений. За словами солдата, ця ситуація похитнула його психологічно, тому й не виконав наказу командира.
— То які рішення суди переважно виносять у таких справах?
— Різні — від реального позбавлення волі на п’ять років до застосування службових обмежень, як-от відрахування певного відсотка грошового забезпечення засудженого (це може бути 10 — 20%) державі. Скажімо, обмеження застосовується у випадку, якщо військова частина, де служить солдат, не заперечує щодо застосування такого покарання. А він і далі готовий служити. Відбувається укладання угоди з прокурором про визнання вини, справа слухається у спрощеному порядку, — зауважує адвокат Роман Лихачов. — Ухвалюючи рішення, суд враховує, який бойовий наказ солдат чи офіцер не виконав, які це мало наслідки.
— Загалом за час дії воєнного стану суди винесли 2147 вироків за статтею 402 ККУ, — додає адвокат Назар Олексюк. — Доволі часто за непокору не саджають до в’язниці, а відправляють у дисциплінарний батальйон.
— Наприклад, до п’яти років реального тюремного ув’язнення засуджено добровольця, морського піхотинця, який відмовився виконати наказ — форсувати Дніпро та закріпитися у Кринках (йдеться про події 2023 року на лівобережжі Херсонщини. — Авт.), — каже Олег Симороз, ветеран російсько-української війни, правозахисник. — На сьогодні відомо, до яких втрат призвели тоді управлінські й тактичні рішення вищого військового керівництва. Але ніхто з командування за свої накази не покараний. Це неправильно й несправедливо.
На жаль, Верховний Суд не тлумачить норму “злочинний наказ” відносно реалій війни. Водночас, якщо бойове завдання належним чином не сплановано, не враховані дані розвідки й видається бойовий наказ, він злочинний. Оскільки існує високий ризик втратити особовий склад. Це призводить до того, що військові вдаються до крайніх заходів і ризикують потрапити на лаву підсудних.
Але, звісно, покарання за непокору має бути, солдат не може не виконувати накази, оскільки підставляє своїх побратимів. Непокора у війську розростається, як пухлина, до дуже великих масштабів і загрожує нашій обороноздатності.
