Прикарпатець брав участь у Революції Гідності, воював в АТО/ООС. Після повномасштабного вторгнення боронив Київщину, Чернігівщину, Харківщину, Луганщину, Донеччину.
“Ми з чоловіком — військовослужбовці. Тож із дитячих літ прививали синові відповідальність і любов до України. Андрій був пластуном гуртка “Орли”, той досвід сформував його характер, — розповідає мати воїна Лідія Марків. — Після школи син вступив до Надвірнянського фахового коледжу, вивчився на механіка. Згодом продовжив навчання у Національному транспортному університеті в Івано-Франківську, де здобув ступінь бакалавра зі спеціальності “транспортні технології”. У 2015 році Андрій проходив строкову службу в Нацгвардії. А далі підписав контракт і потрапив до елітного спецпідрозділу НГУ “Омега”. Мав позивний “Маркіз”, співзвучний з його прізвищем. Впродовж 2016 — 2018 років син воював в АТО/ООС. А демобілізувавшись, працював на СТО. На жаль, сімейне життя з першою дружиною не склалось, але кожну вільну хвилину Андрій присвячував донечці Вероніці, якій нині п’ять років. Потім удруге одружився і народився Назарчик — навесні онукові виповнився лише рік”.
У перший день повномасштабного вторгнення Андрій Марків знову став на захист країни. Був офіцером зі зв’язку Центру спеціального призначення “Омега”. Воював у Київській, Чернігівській, Харківській областях, виконував бойові завдання у Сіверськодонецьку (Луганщина) та Часовому Яру на Донеччині.
“Син організовував зв’язок між командиром, групами спецпризначення, суміжними підрозділами, — додає співрозмовниця. — Побратими розповідали, що Андрій був витривалим, надійним, рішучим, мужнім, нерідко знаходив вихід зі здавалося б безнадійних ситуацій. Уявіть собі, він із воїнами пробув 40 днів у підвалі під час боїв за Часів Яр. І вийшли звідти всі живі. За життя Андрій був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, відзнакою президента “За оборону України” та іншими”.
Свій останній бій молодший лейтенант Андрій Марків прийняв 12 січня цього року поблизу міста Родинське, що на Донеччині. “Напередодні син зателефонував, ми саме були в гостях у невістки та онука. Просив дбати про кохану, не міг натішитися малюком. Збирався на завдання, — зітхає пані Лідія. — А ще переживав, що з його загону загинуло двоє бійців і їх неможливо забрати з поля бою.... Під час того фатального завдання син отримав поранення обох ніг. Побратим надав йому першу допомогу, перетягнув у бліндаж. Та Андрій стік кров’ю, бо евакуювати його вчасно не було як — місцевість простежували ворожі дрони”.
Поховали 31-річного воїна на Алеї Слави у рідній Надвірній.
27 червня президент підписав указ про присвоєння лейтенанту (посмертно) Андрію Марківу звання Герой України.
Мати нацгвардійця зізнається: єдине, що дає сил жити далі — онуки. “Вони схожі на сина. Це моя відрада й гордість”, — зауважує пані Лідія.
