Володимира мобілізували до війська навесні 2025-го. На жаль, бойовий шлях захисника на псевдо “Лазар” був недовгий.
“Володя виріс у багатодітній родині, із двома сестрами та братом. Підрісши, діти завжди допомагали нам у господарстві, — каже батько воїна Василь Лазаревич. — Після 11 класу син вступив до ПТУ у Лисянці й вивчився на водія. Відтак пройшов строкову службу, після якої влаштувався у Черкасах водієм на хлібзавод. Робота була нелегкою, продукцію завантажували вночі, й Володя віз її до столиці. Після повномасштабного вторгнення син доставляв хліб до військових частин на Київщині. Одного разу тільки виїхав з частини, як прилетіли дві ракети і все знищили... В особистому житті Володя був щасливий, виховували з дружиною сина, якому 18 років. Нині він навчається у Словаччині”.
Володимира Лазаревича мобілізували 27 квітня 2025 року. Після проходження загальновійськової підготовки він долучився до 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади, де став старшим стрільцем-вогнеметником.
“Син спершу мав позивний “Батон”, бо близько 25 років возив хліб. А згодом його стали кликати “Лазар” — похідне від прізвища. За словами побратимів, Володимир не раз казав, що понад усе мріє про мирне небо над Україною, яке й виборював, — зауважує батько. — Був сміливий. Від 25 червня син перебував на позиціях без ротацій і зв’язку з рідними майже пів року. Можете уявити, в якому стані ми перебували, скільки недоспаних ночей було... 17 листопада в окоп, де перебував Володя, влучив FPV-дрон. Трапилось це в районі населеного пункту Дачне на Дніпропетровщині. Але тіло сина забрати з поля бою не вдалось, тому він вважався безвісти зниклим. Лише наприкінці січня цього року Росія повернула 100 тіл українських бійців, серед них було і тіло нашого сина. Ми їздили з дружиною у Чернігів, здали ДНК. Обидва зразки збіглися”.
45-літнього сержанта Володимира Лазаревича поховали 6 серпня на кладовищі села Розкошівка (Черкащина), де мешкають його батьки. “Війна принесла нашій сім’ї дуже багато болю. У 2024 році пішов служити менший син Сергій, на Куп’янському напрямку дістав важкі поранення кінцівок, переніс не одну операцію. Тепер перебуває у резерві. І Володя загинув...” — із болем мовить батько. За його словами, родина ініціювала петицію, в якій просить президента удостоїти захисника звання Героя України. Бо він віддав найдорожче за рідну державу — своє життя.
