У грудні 2024-го він без вагань став на захист України. Побратими кажуть, що був мужнім воїном, а рідні, друзі й знайомі згадують його як добру, спокійну й уважну людину.
“Павло молодший на п’ять років, тому з дитинства ним опікувалась я. Гралась з ним, до школи водила, уроки ми разом вчили. Тож ця втрата для мене дуже важка, — розповідає Людмила Яременко, рідна сестра воїна. — Після школи Павло трудився різноробом на місцевому підприємстві, тоді поїхав до Києва й Одеси в пошуках кращого життя”.
За словами співрозмовниці, раніше військового досвіду брат не мав. Тому для неї стало несподіванкою те, що у грудні 2024 року він добровільно вирушив до військкомату.
“Павло мав загострене почуття справедливості, понад усе любив Україну і завжди казав, що росіяни нам не брати. Пишався тим, що став до лав ЗСУ, опублікував у соцмережі світлини зі своєї присяги, — зауважує Людмила Яременко. — Служив брат у 35-й окремій бригаді морської піхоти на посаді стрільця спеціалізованого відділення. Після навчання його відправили боронити Донеччину. Як згодом розповіли побратими, за короткий час Павло проявив себе сміливим воїном. Він підтримував інших навіть у найважчі моменти. Востаннє з Павлом я спілкувалася 18 січня минулого року. Брат сказав, що все добре, і просив не хвилюватись за нього”.
Життя воїна обірвалось 21 січня 2025 року поблизу села Слов’янка на Донеччині. Це було його перше бойове завдання. “Під час штурму брат дістав множинні уламкові поранення, які стали для нього фатальними, — зітхає сестра. — Територію швидко окупували, вороги забрали тіла українських бійців. Невдовзі нам повідомили, що Павло зник безвісти. Тато здав ДНК. А далі — ми чекали і вірили в диво... Пізніше з’ясувалося, що у квітні 2025 року Росія повернула тіло Павла. До липня 2026-го воно перебувало в одному з моргів. Мій чоловік був на упізнанні, бо я не змогла туди піти...”
34-річного захисника поховали в рідній Іванівці на Вінниччині поруч із матір’ю. “Побратими казали, що помстяться за нього, — запевняє Людмила Яременко. — А ми б хотіли, щоб відвагу Павла посмертно оцінили. Орден — це найменше, що держава може зробити для вшанування пам’яті воїна, який віддав життя за нашу незалежність”.
