А в шлюбі пара вже довгі 65 літ. “Вона — головна господиня, а я — її помічник”, — підсміюється волинянин. То як після стількох років спільного життя їм вдалося зберегти почуття?
“Я виріс у багатодітній родині, нас у батьків було дев’ятеро. У Другу світову війну дивом врятувався. У нашому селі стояли німці. Якось я, малий хлопчак, взяв погратись патрони, які вони на подвір’ї розклали. Одного солдата то дуже розсердило, він вистрелив у мене. На щастя, куля не зачепила, я впав у глибоку борозну. Пережив і голод, коли не було навіть шматка хліба. А дружина Ольга рано осиротіла — тато загинув у війну, життя мами забрала важка хвороба. То її і ще двох сестер взяла на виховання родина тітки, — розповідає Василь Кушнір. — Після школи я вступив до сільськогосподарського інституту у Львові на агронома. На четвертому курсі захворів на туберкульоз, тому потрапив на лікування до Луцька. Там і познайомився у 1961 році з майбутньою дружиною, яка мала таку ж недугу. Ольга саме закінчила школу та вступила у Ківерцівське культурно-освітнє училище. Як побачив її, то відразу ж закохався. Та й видно було, що і я їй сподобався. До речі, щирі почуття одне до одного допомогли нам здолати важку хворобу. Невдовзі я освідчився коханій, запропонував вийти заміж. І вона погодилася. Все справили дуже скромно, бо часи випали важкі, як то кажуть, не до гучних святкувань було”.
Ольга та Василь Кушніри виховали трьох дітей, дочекалися вісьмох онуків і чотирьох правнуків. До пенсії жінка працювала завідувачкою бібліотеки, на заправці, сторожувала у школі. Чоловік спершу трудився агрономом, а відтак був помічником командира ескадрильї у Чернігівському військовому авіаційному училищі, головою сільради, учителем допризовної підготовки. А також очолював Братство ветеранів ОУН-УПА Волинського краю.
“Останнє місце роботи було чи не найважчим, проводив там багато часу. Тож усі домашні клопоти лягли на дружину, — ділиться пан Василь. — Вдячний їй, що завжди поруч. Знаєте, за роки життя всяке бувало. Трохи і сварились, і сперечались — часто через дітей. Бо я був більш вимогливим, строгим, міг накричати на них. Вони плакали, а дружина сердилась і тоді вже гримала на мене. Але нині то все здається такими дрібницями... Який секрет щасливого подружнього життя? Я завжди ставив Ольгу на перше місце. Тобто вона була головною господинею в домі, а я — її помічником. Та й тепер так є. Нам ніколи не доводилося терпіти одне одного в шлюбі. І ніколи навіть не було думки розійтись. А секрет, мабуть, простий — це любов. Якби повернути час назад, то я б без роздумів знову взяв Ольгу за дружину. Любимо обоє і пожартувати, і біля дому потрудитись — то квасолю переберемо, то бульбу, то урожай з саду збираємо. І завжди разом снідаємо, обідаємо й вечеряємо”.
Андрій Гадзінський, зять подружжя, зізнається, що тесть і теща мають дуже різні характери: “Вони — як камінь і вода. Та, попри все, Василь Григорович, колишній десантник, офіцер, людина з твердим характером, завжди вмів почути свою “м’яку” дружину. А Ольга Степанівна працьовитістю, ніжністю, щирістю згладжувала, як то кажуть, усі гострі сімейні кути. Оце, напевно, і є жіноча мудрість. Приємно бачити, як вони досі тримаються за руки. Як теща ставить на стіл смачний та ароматний борщ і з великою любов’ю в очах запрошує чоловіка обідати”.
На 65 років спільного життя онука Ярина зробила подружжю особливий подарунок — зліпок їхніх рук. Також родина замовила смачний коровай. Кушніри кажуть, що мріють прожити у парі ще не один рік і дуже хочуть дочекатись кінця війни. “Ми вже не можемо жити одне без одного. Є до кого обізватись, кого обійняти... Але цілуємось вже рідше, аніж у молодості, — усміхається Василь Григорович. — Маємо багато спільних фото завдяки дітям й онукам. Вони подарували нам навіть календар з нашими світлинами”.
Для Піддубцівського старостинського округу родина Кушнірів — приклад любові, взаєморозуміння та поваги. “Дай Боже кожному прожити стільки років у коханні, — каже виконувач обов’язків старости Віктор Ковжук. — Маємо гарну ідею: запросити молоді родини на зустріч з паном Василем і пані Ольгою, щоб вони поділилися секретами довгого й щасливого подружнього життя. Думаю, незабаром втілимо її”.
