Катерина і Роман Матрофайли мешкають у селі Голинь, що на Прикарпатті. Цьогоріч 24 січня в них народився первісток. Вага дитини становила 3350 грамів, зріст — 50 сантиметрів. За шкалою Апгар (оцінка стану новонароджених) лікарі виставили 7/8 балів, що вважається гарним показником. Усе було добре, тож на третій день маму з немовлятком виписали додому. Батьки назвали синочка Давид і раділи, що маля має гарний апетит, добре розвивається, що набрав два кілограми. Та у тримісячному віці в дитини помітно пожовтіла шкіра.
“Ми часто фотографували синочка і, коли переглядали світлини, виявили: колір його шкіри почав змінюватися ще у два місяці, — розповідає 25-річна мати Катерина Матрофайло. — Звернулися до педіатра, той визначив, що це жовтяниця”. Щоб виявити її причину, лікар призначив обстеження. Результати шокували молодих батьків. “За даними УЗД черевної порожнини, майже не було видно жовчевого міхура, тоді як печінка й селезінка були дуже збільшені, — зітхає співрозмовниця.
Аналіз крові виявив височезні показники печінкових проб і білірубіну. Ми поїхали до обласної дитячої лікарні. Був уже вечір, Давида одразу ж поклали до реанімаційного відділення. Наступного дня обстежили знову, відтак поставили попередній діагноз — біліарна атрезія. Нас скерували до Львова, де після обстежень і біопсії печінки діагноз підтвердився”.
“Біліарна атрезія — вроджена хвороба, наслідком якої є непрохідність жовчевих шляхів та блокування відтоку жовчі від печінки у кишківник, — пояснює Лілія Грицків, керівниця блоку трансплантології Лікарні святого Миколая (Перше ТМО міста Львова). — Хвороба швидко прогресує й призводить до цирозу печінки та інших ускладнень, через це такі дітки часто не доживають навіть до річного віку. Єдиний порятунок — трансплантація печінки”.
Дізнавшись про це, батьки одразу ж зголосилися стати донорами для своєї дитини. “Найважливішим для нас було врятувати Давида, — ділиться мати. — У сина моя група крові — четверта мінус. Це означає, що він — універсальний реципієнт, донором для нього могла стати людина з будь-якою іншою групою крові. Та я тоді годувала його грудним молоком, і лікарі вирішили обстежувати чоловіка”. Зрештою медики констатували: батько Роман здоровий і може стати донором.
“Але для трансплантації треба було, щоб дитинка набрала вагу — до 10 кілограмів, — каже Лілія Грицків. — Печінка маленького пацієнта вже не виробляла білка, який потрібний для розвитку організму немовляти. Спеціальним харчуванням ми намагалися підвищити рівень білка в його організмі, але цей показник знижувався. Крім того, у дитинки розвинулось ускладнення цирозу — асцит — у черевній порожнині накопичувалася рідина”.

Стан маленького пацієнта погіршувався щодня. “Ми вирішили провести термінову трансплантацію. Тоді Давид важив 9,5 кілограма, але значну частину маси тіла становила зайва рідина в черевній порожнині”, — зауважує Лілія Грицків. Тому спершу лікарі стабілізували стан хлопчика, зокрема вивели з його організму певну кількість рідини.
11 вересня лікарі почали операцію, яка тривала 12 годин. Семимісячний Давид став найменшим пацієнтом, якому команда львівських медиків разом із колегами з Інституту Шалімова провели трансплантацію печінки. Це було вкрай складно, адже дитинка дуже маленька, а діаметр печінкової артерії ледь сягав 2-х міліметрів. Операція з пересадки частини печінки від батька синові минула добре! Донорський орган запрацював в організмі Давида ще на операційному столі. “Наступні дні ми виходжували малюка, стежили за всіма його показниками, адже ризики були чималі”, — каже Лілія Грицків.
“Мені дозволяли заходити в реанімацію двічі на день. Щоразу стан нашого малюка був інакшим — то він був спокійним, то ставав плаксивим, — пригадує Катерина Матрофайло. — Та найбільше мене вразило, що після операції Давид важив 6,2 кілограма, такою була його справжня вага — без зайвої рідини. У реанімації у нього з’явився перший зубчик і почав прорізатись другий. Через 10 днів синочка перевели до відділення хірургії та трансплантології, тож ми вже були разом. Тоді Давид став геть інакшим — нарешті почав усміхатись, бавитись іграшками, з’явився гарний апетит”.
30-річний батько каже, що почувається добре. Наразі йому не можна займатись важкою фізичною працею, проте вже виконує легкі побутові роботи. Чоловік повернувся до звичного харчування, хіба що обмежує себе в смажених, жирних і гострих стравах.
Через місяць після операції Давида оглянули лікарі. “Колір його шкіри — нормальний. Відтоки працюють, усі аналізи, в тому числі рівень білка й показник білірубіну, — стабільні. Печінка працює! — зазначає Лілія Грицків. — Протягом перших трьох років стан Давида контролюватимемо кожного місяця. Загалом же спостереження за такими пацієнтами ведеться постійно”.

“Наш синочок вже важить 7100 грамів. Бавиться, спостерігає, йому все цікаво, — додає мати хлопчика. — Лікарі зробили неймовірне!”