Днями жінка відзначила столітній ювілей.
Пані Ольга народилася у 1926-му поблизу Ташкента. Її батьки переїхали в Узбекистан із Харківщини під час Першої світової війни. Дівчинка була наймолодшою дитиною у сім’ї. Мала братів і сестер, які згодом жили в різних містах і в різних країнах.
“Закінчивши школу, бабуся вступила у Ташкентський медичний інститут на санітарно-гігієнічний напрям, — розповідає внучка довгожительки Ірина Головіна. — Отримала кваліфікацію лікаря. Загалом вона здобувала вищу освіту з вересня 1944 року до липня 1949-го. Це були непрості роки війни та голоду”.
Після інституту Ольга Батуріна почала працювати держсанінспекторкою у Міністерстві охорони здоров’я Нахічеванської республіки. Перший запис у її трудовій книжці зробив заступник міністра. А оскільки її чоловіком став військовослужбовець, то часто доводилося переїжджати.
“Бабуся не раз розповідала про свій двотижневий переїзд з Владивостока до Вільнюса, — пригадує внучка. — У 1953 році на Далекому Сході — острові Сахалін — народилася моя мама, а в 1957-му з’явилась на світ тітка — вже у Вільнюсі. У 1958 році сім’я переїхала в Україну”.
З того часу Ольга Батуріна жила й працювала у Вінниці. Зокрема державною інспекторкою із захисту водойм від забруднення стічними водами в обласній санепідемстанції.
“У 1996 році бабуся вийшла на пенсію за віком. Але через чотири роки повернулася на роботу, — розповідає Ірина Головіна. — До 2010-го ще працювала санітарною лікаркою з комунальної гігієни у міській санепідемстанції. Враховуючи період навчання в інституті, у неї виходить понад 59 років стажу. Трудилася бабуся до 84 років. Для багатьох працівників СЕС була наставницею”.
Ольга Володимирівна виховала двох доньок, має трьох онуків та вже трьох правнуків. Нині довгожителька мешкає зі старшою дочкою. “У свої шкільні роки я росла біля баби Олі, — пригадує внучка. — Кожен її ранок починався із зарядки. Бабця сама вигадувала вправи і навантаження. Не важливо, як почувалася, яка була погода, але без ранкових тренувань не обходилося. Обов’язковим був сніданок, зазвичай білковий — з кисломолочним сиром чи яєчнею. На роботу бабуся завжди брала обід, який сама готувала. Особливо добре їй вдавався узбецький плов. А ще — торт “Пташине молоко” і пиріг “Лимонник”, які в нас були на свята. Таких смачних я більше ніде не куштувала”.
Онука довгожительки каже, що її бабця завжди була оптимісткою і доброзичливою. “Повсякчас віталася словами: “Доброго ранку й щасливого, вдалого дня”, — зауважує Ірина Головіна. — А коли вітала когось із днем народження, то зичила здоров’я і продуктивного, працездатного життя. Вона досі слухає радіо, розгадує кросворди, щоб мозок постійно працював, хоч і зір вже трохи підводить. Бо ж літа немалі”.