Юрій народився й виріс у Жовкві, що на Львівщині, в багатодітній сім’ї. Його батько — етнічний татарин, мати — українка. З дитинства займався спортом і бойовим гопаком, а після школи вивчився на автослюсаря. Відслуживши строкову, підписав контракт із 80-ю десантно-штурмовою бригадою, брав участь в АТО, зокрема у боях за Слов’янськ та аеропорт. У 2018 році демобілізувався, працював на заводах, виховував разом із дружиною донечок — Соломію та Юстину.
Коли почалася велика війна, дружина з дітьми виїхала за кордон, а Юрій намагався повернутись до рідної бригади. Та йому сказали чекати на виклик, мовляв, людей вистачає. Тож приєднався до тероборони, а в березні вступив до лав батальйону поліції “Львів”, у складі якого служив на сході країни (Лисичанськ, Бахмут).
На початку літа 2025 року Юрій Сейфулін із позивним “Сейф” приєднався до новоствореного батальйону поліції особливого призначення КОРД (Стрілецький) і став спершу штурмовиком. "Брали участь у штурмах і зачистках зруйнованих будівель в місті Торецьк, — каже “Сейф”. — Ворог гатив по нас з Градів, мінометів, сонцепьоків, КАБів, застосовував дрони". Згодом він став мінометником, брав участь у боях за Костянтинівку.
Цьогоріч 12 січня воїн із побратимами виїхав на бойове завдання — облаштувати нову позицію для міномета, але дорогою їх засік противник. “Перший FPV-дрон розірвався поряд, другий влучив у задні двері машини, в салоні якої було багато пального, тож усе почало горіти. Ми зазнали важких опіків, — ділиться співрозмовник. — Вибравшись, я спробував стати на ноги, але впав”. Виявилося, крім того, що обпекло обличчя, вогняним струменем Юрію обпалило обидві стопи, почалась кровотеча. Він наклав турнікети. У повітрі знову з’явились ворожі дрони.
“На допомогу прийшли хлопці зі сотої бригади — перетягнули нас в посадку. Три години ми чекали на евакуацію, тоді нас забрали в бліндаж бійці з 30-ї бригади, знеболили й зробили перев’язки, — розповідає далі сержант поліції Юрій Сейфулін. — Вночі приїхав НРК (наземний роботизований комплекс), щоб вивезти мене з побратимом. Аби дорогою не засікли російські безпілотники, нас накрили термоковдрами. Так подолали півтора кілометра”.
У точці евакуації вже чекала машина, яка завезла поранених у стабпункт у Дружківці. Там “Сейфу” почистили рани на стопах, видалили осколок з правого стегна.
А тоді “швидкою” доставили до київського госпіталю МВС, де перелили близько літра крові. Столичні лікарі запевнили, що ліва стопа — не критична, а от стан правої був під сумнівом через ушкодження пальців, сухожиль і чотирьох кісток.
Юрій подзвонив брату Євгену, вони — двійнята, сказав, що поранений і наразі не відомо, чи вдасться лікарям зберегти ногу. До столиці примчала колишня дружина. “На мої питання лікар якось дивно відповів, мовляв, спитайте в Бога”, — згадує Єва. Зрештою воїна доставили до центру “Суперх’юманс”, що у Львові. Туди приїхали рідні, підтримували. “Дізнавшись, що я можу залишитись без ноги, донечки дуже засмутились. Гадали, що назавжди буду прикутим до ліжка, — каже Юрій. — Та я запевнив, що мені зроблять нову ногу і все буде добре” .
У березні воїну провели ампутацію правої ноги нижче коліна. Реабілітацію він проходив у Моршині, де почав пересуватись на колісному кріслі. “Але діймали фантомні болі — здавалося, що стопа, якої немає, терпне чи що в ній “прострілює” нерв. Тож спершу приймав спеціальні препарати”, — каже “Сейф”. Згодом боєць потрапив до госпіталю МВС у Львові й зайнявся спортом, зокрема плаванням, стрільбою з лука, їздою верхи, кросфітом.
Недавно на змаганнях “Сила сердець” Юрій здобув перші місця з жиму штанги лежачи (підняв вагу 125 кілограмів) і тримання гантель на витягнутих руках (5 кілограмів протримав 1 хвилину 40 секунд), а ще — друге місце з жиму штанги сидячи. Запевняє, що саме завдяки спорту фантомні болі минули.
За висновками ВЛК воїнові призначили другу групу інвалідності. Опановує ходьбу на протезі. “Опісля планую повернутись на службу. Сподіваюсь, для мене знайдеться відповідна посада”, — ділиться 32-річний сержант поліції Юрій Сейфулін, якого днями президент відзначив орденом “За мужність” III ступеня.
