Він захищав рідну країну в складі спецпідрозділу КОРД. За словами побратимів, був відповідальним і мужнім воїном.
“Юрій виріс у місті Стебнику, що на Львівщині. З дитинства захоплювався футболом. Вже будучи старшим, він із товаришами кожної неділі збиралися на місцевому стадіоні й ганяли м’яча. Після школи коханий продовжив навчання у Кропивницькому — в університеті внутрішніх справ. А отримавши диплом, працював у Трускавецькому відділенні поліції. Колеги його любили й поважали, бо був хорошим фахівцем і людиною слова, — розповідає дружина воїна Христина Орсуляк. — Познайомились ми через спільних друзів. Якраз 24 травня мало би бути 12 років з дня нашого весілля. Але замість солодких поцілунків і палких обіймів чоловіка того дня я носила на його могилу квіти... Юра був гарним батьком, кожну вільну хвилину приділяв донечці, якій нині 11. Називав її “своїм всесвітом”. Владислава дуже схожа на тата не лише зовні, але й за характером, звичками”.
У червні 2025 року Юрій Орсуляк приєднався до батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький). У його складі мужньо тримав оборону на Торецькому й Костянтинівському напрямках (Донеччина).
“Спершу чоловік був штурмовиком, а потім його перевели до мінометної групи, — додає співрозмовниця. — 1 січня цього року я поїхала на Донбас і ми з коханим провели тиждень у Слов’янську. А вже 12 січня стався той страшний бій у Костянтинівці. У бронетранспортер, у якому перебував чоловік, влучив ворожий FPV-дрон. Юрій отримав опіки 65% тіла, зокрема й легень. Його транспортували до Харкова. Потім було лікування у Вінниці, а далі коханого забрали до однієї з німецьких клінік, де він перебував у медикаментозному сні, бо не витерпів би тих страшних болей. Легені відновились, але довелось ампутувати до колін дві ноги. Та я вірила, що все буде добре, вже домовилась про протезування в Україні. З кожним днем аналізи були кращими, життєві показники також давали позитивну динаміку. Проте лікарі не могли здолати ту бактеріальну інфекцію, через яку за одну добу стан чоловіка сильно погіршився. У нього почали відмовляти органи. Медики зізнались мені про це й впустили до палати попрощатись... 30 січня чоловік помер і лише 15 лютого ми його поховали в рідному Стебнику. Коханий часто приходить у мої сни й каже, що завжди буде поруч. Тепер він — наш янгол-охоронець”.
Юрію Орсуляку було лише 35 років.
