Він родом із села Селець, що на Волині. Виріс у багатодітній сім’ї разом із двома молодшими братами. Після школи вивчився на водія, працював за фахом. Одружився з коханю Світланою, подружжя оселилось в селищі Турійськ. Звели будинок, виховували двійко синів — Олександра і Миколу, які також створили власні сім'ї й подарували батькам двох внучок. Коли почалась велика війна, 54-річний волинянин Микола Шуляк разом зі старшим сином вступив до тероборони. А згодом приєднався до 14-ї окремої механізованої бригади, де став водієм.
“Спершу виконував бойові завдання у районі Соледара на Донеччині — возив побратимам на передову все необхідне, як-от бойові комплекти, провізію. Часто це доводилось робити під ворожими обстрілами, — розповідає Микола Шуляк. — Згодом нас направили на Харківщину, де брали участь у наступі й зачищали від ворога населені пункти”. У той час до лав 14-ї ОМБр доєднався і старший син, вони зустрілись на Куп’янському напрямку. Солдат Олександр Шуляк взяв собі позивний “Шульц” (так його віддавна називали друзі), служив кулеметником, водієм.
“Син був неподалік від мене, тож за можливості ми бачились, — каже пан Микола. — 23 лютого 2025 року побратим повідомив, що Олександра поранило. Ворожий FPV-дрон на оптоволокні влучив у машину, за кермом якої був син. Пощастило, що автівка була з кермом справа, а безпілотник вдарив у лівий бік, де зазвичай сидить водій. Тому син вижив, хоч осколками йому потрощило ліву руку й ногу”.
Батько одразу ж помчав до лікарні, де “Шульцу” вже робили операцію. Отямившись, Олександр найперше спитав тата, чи вдалось лікарям зберегти йому поранені кінцівки. Той заспокоїв, що все добре. Микола повернувся до виконання бойових завдань. І дуже радів, дізнавшись, що втретє став дідусем — у молодшого сина народився хлопчик. Та вже за декілька місяців воїн зазнав важких поранень на тому ж таки Куп’янському напрямку.
“Торік 25 серпня, приблизно о 9-й вечора, коли виїжджав із побратимом на завдання, у машину, якою я кермував, влучив FPV-дрон. Як отямився, то побачив, що ліву кисть майже відірвало, осколки потрапили і в плече, відчув ще біль у лівій нозі. Якось виліз з палаючої машини, — пригадує Микола Шуляк. — Дві автівки проїхало повз, а тоді, як кажуть, Бог руки підклав — зупинився побратим мого сина на псевдо “Домкрат”, надав допомогу й відвіз до лікарні”. Там воїну провели ампутацію руки нижче ліктя, видалили осколки з плеча, ноги. А тоді відправили до харківської лікарні, де медики вилучили з тіла решту осколків і прооперували вухо.
“Микола був у важкому стані, але впізнав мене, — згадує дружина Світлана. — Евакуаційним потягом ми приїхали до Львова, чоловіка доправили до військового госпіталю. А син тим часом перебував у Лікарні святого Пантелеймона (перше ТМО Львова). Тож я попросила, щоб і чоловіка туди перевели, аби з невісткою Юлією було легше доглядати обох”.
Внаслідок поранення у легеню у Миколи Шуляка розвинувся пневмоторакс (повітря накопичується у плевральній порожнині), тож лікарі спершу рятували цей орган. А відтак провели ще декілька операцій на руці. “Та найбільше я переживав за сина, який після поранення пів року був прикутий до ліжка. На щастя, він знову почав ходити, хоч і кульгає, а рука не згинається у лікті”, — зауважує співрозмовник. На початку цієї весни 37-річному Олександрові Шуляку призначили другу групу інвалідності й він повернувся додому. А батько працював над відновленням фізичного стану, за допомогою ерготерапевта вчився користуватись механічним і біонічним протезами.
Зустріч із побратимом, з яким зазнав поранення.
“Можу тримати лопату й копати грядки на городі, секатором обрізати гілки на деревах. Якось синові привезли машину щебеня, то вдвох розвозили його тачками. Загалом намагаюсь виконувати всю роботу по господарству, — розповідає пан Микола. — І дуже люблю проводити час із трьома внуками — Христиною, якій 15 років, дев’ятилітньою Анною та однорічним Назаром”.
Миколі Шуляку провели складну операцію для відновлення барабанної перетинки. Внаслідок контузії слух у лівому вусі знизився до 10%, тож він користувався слуховим апаратом. Тепер є надія, що слух відновиться до 40%. Також волинянин проходить реабілітацію, адже після контузії має проблеми із вестибулярним апаратом. Недавно його визнали непридатним до служби.
“Вдома — море роботи, передусім хочу перебудувати гараж, — каже ветеран. — А ще планую відвезти дружину в Карпати, щоб вона трохи відпочила після всіх переживань. До речі, першого жовтня буде 37 років, як ми одружились”.
