Свого часу котильони були популярними серед січових стрільців та упівців. Невеликі стрічки-п’ятикутники з бісеру дівчата плели на щастя своїм коханим, котрі йшли до армії чи на війну.
За фахом Неля Чухрай — маркетологиня. Рукоділлям почала займатися 13 років тому, після народження старшої доньки: виготовляла власноруч іграшки, плела спицями та гачком, вишивала, шила. Каже: всі ці вміння перейняла від мами й бабусі, а дечого навчилася ще на шкільних уроках праці.
Фото з архіву Нелі Чухрай
“Котильони мають цікаву історію, — мовить майстриня. — Їх ще називають вівсюрками, вістончаками, вісьороками, герданниками, тризубами. Аби дізнатися більше про ці давні чоловічі нагрудні прикраси, шукала інформацію у музеях, інтернеті, історичних книгах, мистецьких альбомах, на старовинних світлинах”.
За словами співрозмовниці, в Україні, зокрема на Галичині, дівчата на забавах дарували хлопцям, які їм сподобалися, саморобні прикраси-котильони у формі квітки, букета або серця. Прикріпляли їх на ліву нагрудну кишеню як запрошення на “котильоновий вальс”. Якщо хлопець приймав дарунок, то обов’язково після танцю мав пригостити дівчину солодощами. Така прикраса ставала й своєрідним попередженням для усіх інших дівчат, що кавалер має кохану. На початку ХХ сторіччя котильон став і оберегом: дівчата, сестри, матері дарували ці прикраси хлопцям, які йшли в армію та на війну.
“Я працюю на спеціальному верстаті для ткання бісером, — розповідає Неля Чухрай. — Насамперед визначаюся зі схемою. Часом роблю й давні репліки, маю також авторські схеми. Зокрема, закодовую в орнаментах імена воїнів. Далі беру спеціальну нитку, голку, бісер певних кольорів. Найкраще мені підходять пацьорки чеського виробництва. Щоразу перед початком роботи обов’язково молюся. Згодом нарізаю нитки, заправляю їх у станок і починаю бісерне ткання. Розміри моїх робіт без китичок внизу — 5 на 14 сантиметрів, репліки давніх прикрас-оберегів дещо більші — 6 на 22 сантиметри”.
Один котильон Неля Чухрай може виготовити за 2,5 — 3 години. Майстриня каже, що з 2014 року віддає свої вироби на різноманітні аукціони, ярмарки та інші благодійні заходи, під час яких збирають гроші для воїнів. Жінка радіє, коли захисники, які мають її прикраси-обереги, повертаються додому з фронту живими та неушкодженими. І насамкінець додає, що вже розробляє схеми “котильонів Перемоги”.
