Кожен із народів має серед своїх сусідів "улюбленого" ворога, на якого проектуються водночас зневага і страх.

Останні роки ознаменувалися відродженням української естради. Але...

Про розмежування заходів на головному святі держави і те, до чого це може призвести.

Побувавши на виставі російською мовою в Миргороді, я зрозумів: цілковите народовладдя в Україні - невдала ідея.

Світ зараз як ніколи близький до того, щоби в ньому кожен міг бути добрим і не кривдити нікого, зокрема й себе. Як не дивно, цьому сприяє зменшення кількості обмежень і збільшення варіацій норм, а не навпаки.

“Чому я маю дивитись на це?”, “Йди годуй дитину у вбиральні” або взагалі “Сиди вдома, годуй вдома” - чути подібне у ХХІ столітті - справжня дикість.

До культу особи у нашій країні - пів кроку.

Один із провідних сенсів кожної людини в цьому світі, як на мене, - зрозуміти, що і як пасує саме їй, і так чинити. А також усвідомити й прийняти те, що ми - унікальні та неповторні, і тому те, що подобається чи підходить нам, цілком може не підходити нікому більше в цьому світі. Взагалі.

Про віру в Бога й у вроки.

Цього року у нас відбувається перехоплення влади від старих буржуа, які розбагатіли на руїнах соціалізму, новими буржуа, які тільки багатіють й історично не люблять тих, хто багатів на руїнах.

Автопортрети, які масово публікують в соцмережах, можуть стати причиною депресії та самоізоляції.

Часто в Україні людям доводиться обирати між кандидатом, який обіцяє ідеальне життя, і кандидатом, який обіцяє ідеальне життя.

Про резюме із трьох слів, цукерки в іменному пакеті та “чуваки, він класний хлопець”.

За кого віддам голос 21 липня? Ймовірно, вагатимусь до останнього.

Сьогодні я можу знати про те, що буде, більше, ніж тоді знала зашорена і сформована радянською системою моя сім'я. В мене є думка, що я можу досліджувати, дізнаватися, відповідально і критично ставитися до інформації, чергувати і перевіряти джерела, аналізувати – і в такий спосіб обирати те, що буде краще. Але я також знаю, що багато в чому це лише ілюзія.

Навчання в українських університетах - зовсім не таке, яким більшість його уявляє. Правда про нашу освіту

Ми живемо не просто в світі, в якому весь час щось змінюється, а в країні, де політики намагаються якомога швидше засунути те, що щойно відбулось, в "далеке минуле".

Де ж ви були останні п'ять років, якщо для вас військовий парад – це лише витрати?

Винні не тільки ті, хто дає. Ті, хто бере, - співучасники цього ганебного процесу.

Що би про це сказали Мазепа чи Полуботок – поліглоти та власники великих бібліотек?