Майстер запевняє, що свої вироби не продає, а зберігає вдома, дарує рідним та знайомим.
“Першу дерев’яну ложку мені подарував син Ігор, коли ще служив в армії у Хмельницькому, — розповідає Олег Хілько. — Я приїхав до нього, а він мені показує ложку та різець, з допомогою якого її зробив. Я забрав виріб додому, поставив на полицю і з гордістю дивився на нього. Цю ложку досі бережу. А син згодом став художником”. За словами майстра, якось і сам вирішив спробувати витесати ложку, почав шукати інструменти й деревину для цього. І все вийшло! Спершу вирізав ложки у вихідні, а коли пішов на пенсію, то займається цим щодня.
Буковинець зауважує, що для виготовлення ложок підходять різні породи: дуб, акація, горіх, липа, каштан, клен, верба, груша, абрикос, слива, черешня. Матеріал має бути сухим, розпиляним на дошки, поліна, а згодом — на бруски. Довжина та ширина бруска залежить від розмірів майбутнього виробу. У пана Олега є ложки завдовжки від 1 метра до... 14 міліметрів. Довші та більші використовують для помішування каші, варення, різних супів, що готуються на відкритому вогні в казанках. Менші — для меду, цукру, десертів, солі, спецій. Виготовляє майстер і тематичні набори ложок, де ручки у вигляді козаків, звірят, букв українського алфавіту. Для кожної серії робить спеціальну підставку.
Процес виготовлення ложки починається з макета, який майстер малює на папері, опісля переносить його на дерево та починає вирізати. “На бруски накладаю паперову плашку — модель ложки, обводжу її темним маркером. Далі відбувається так звана чорнова обробка, під час якої з допомогою невеличкої сокири, пилки-ножівки, долота та мазеля (стамески. — Авт.) вирізаю ложку, видовбую внутрішню частину”, — пояснює мій співрозмовник. Прикметно, що всі інструменти для роботи Олег Хілько або сам виготовив, або замовив у місцевих ковалів.
“Наступний етап роботи — дворазове шліфування виробу наждачним папером різного гатунку. Готову ложку покриваю сумішшю воску й оливкової олії, яку готую самотужки, або морилкою для деревини. Віск беру в бджолярів, олію та морилку купую в магазинах”, — розказує Олег Хілько. І додає, що дерев’яні ложки легкі, довговічні, навіть при зміні температури не тріскають і не змінюють форми.
До речі, у пана Олега донині немає майстерні, він працює в підвалі та на балконі, а деколи може сісти під велике горіхове дерево у дворі й там вирізати. У доробку буковинця — більш як тисяча ложок. І кожна — неповторна. Одну просту ложку з м’яких порід дерева він майструє за дві години, а складніші робить і два-три дні. Свої вироби Олег Хілько не продає, часто дарує друзям і знайомим. Великий доробок зберігає вдома — у шафах, коробках. Майстер каже: якщо в рідному місті відкриють музей, то залюбки передасть туди свої ложки.
