Відтепер громади, де поширена каша “Зозуля”, затірка з Донеччини, а також — кавові традиції кримських татар і їхній танець “Агир ава ве Кайтарма”, мають берегти ці традиції і популяризувати.
Традиція приготування каші “Зозуля” передається від покоління до покоління лише в одній громаді України — Якушинецькій, що на Вінниччині.
“Цій страві понад 100 років, — розповідає Віта Степанова, інспекторка відділу освіти, культури та спорту Якушинецької сільської ради. — Через те, що до страви додають мак, вона рябенька, як пташка, от і назвали “Зозуля”. Для приготування каші знадобиться пшоно, молоко, масло, цукор, яйця і мак. Пшоно і мак слід замочити звечора у холодній воді в різних ємностях, а зранку — злити воду. Далі пшоно треба залити холодним молоком і, помішуючи, варити. Коли воно майже готове, додати мак, збиті яйця з цукром, трішки вершків і ще трохи поварити. А наприкінці присмачити маслом. Кашу слід їсти гарячою”.
Затірка — це підсолене пшеничне тісто, яке не замішують, а розтирають руками до розміру горошини чи квасолини. “Затірку готувала ще моя бабуся, яка народилася у 1908 році, а їй рецепт передався від матері, — каже Любов Філоненко, голова Криволуцької сільської ради, що на Донеччині. — Бабуся просіювала через сито кілограм борошна, додавала 5 — 6 домашніх яєць та сіль “на око”. Перемішувала суміш обома руками, а далі затирала, поки не утворилися невеличкі кульки. А ще наша родина готує затірку як густий наваристий суп. Для цього потрібні два літри води чи бульйону, склянка висушеної затірки (її зберігали в полотняних торбинках), чотири середні картоплини, одна невеличка морквина, цибулина, шматочок масла й трохи сала. Картоплю слід нарізати кубиками й поставити варити у воді чи в бульйоні. Тим часом робимо засмажку з сала, цибулі й моркви. Коли картопля майже готова, додаємо затірку, розмішуємо та варимо ще 10 хвилин. Наприкінці приправляємо засмажкою й маслом. Смакота”.
Про танець “Агир ава ве Кайтарма” відомо ще з середини — кінця XVIII століття.
Фото з архіву співрозмовниці
“Це обрядовий танок кримських татар, без якого неможливо уявити жодне весілля, — розказує Есма Аджієва, голова правління ГО “АЛЄМ”. — Спочатку “Агир ава ве Кайтарма” вважався винятково чоловічим танцем. Пізніше він виконувався на весіллі нареченим і нареченою разом, але між ними розміщували перегородку з тонкого напівпрозорого серпанку. Під повільну музику “Агир ава” спершу танцював чоловік, а потім під “Кайтарма” — легку, веселу — наречена. У 1930-х роках з’явилися перші сценічні варіанти виконання танцю, де обидві його частини виконувала пара або декілька пар чоловіків і жінок”.
У кримськотатарській оселі здавна гостей зустрічають ароматною та міцною кавою, до якої обов’язково подають колотий цукор і пісочне печиво кураб’є.
“Для кожної нагоди у нас різна кава зі своєю традицією, — каже Есма Аджієва. — Хошкельді кавесі — привітальна кава, яку готують з нагоди візиту гостей. Подачу на стіл супроводжують душевною, повільною та розміреною розмовою під ритмічні звуки ручного кавового млинка. Господарі запитують у гостя про здоров’я рідних, домашні новини та успіхи. Поки відбувається цей маленький ритуал, на столі майже непомітно з’являються їжа та солодощі. Саба кавесі — ранкова кава в сімейному колі. За столом збираються декілька поколінь, складають плани на день, розподіляють обов’язки тощо.
Байрам кавесі — святкова кава. Це нагода виявити повагу рідним під час важливих релігійних свят Курбан-байрам і Ораза-байрам. У ці дні молодь приходить до старшого покоління з привітаннями та побажаннями здоров’я, а у відповідь їх частують кавою та солодощами. Келін кавесі — кава від нареченої. Її заварює дівчина після весілля, коли вітає у спільному домі гостей вже в новому для себе статусі дружини. Козьайдин кавесі — кава з нагоди радісної звістки. Нею пригощають близьких та друзів, з якими хочуть поділитись хорошими новинами та сімейними успіхами: народженням дитини, здобуттям освіти чи важливою покупкою”.
