...Від столиці до Крячківки — 150 кілометрів. У цьому селі на Полтавщині проживає 400 людей, переважно — літнього віку. Юрій Фединський тут знаменитість — 45-річний американець з Північної Кароліни у 1998 році переїхав сюди, на батьківщину діда з бабою по матері. Нині він безплатно навчає всіх охочих майструвати бандури та кобзи. Навіть інструменти та деревину дає для цього задарма!
Юрій Фединський зачарувався мелодикою і настроєм пісень під бандуру ще в школі — у США. Тоді почув музику капели бандуристів, яка в повоєнні часи емігрувала з України до Америки. 10 років Юрій займався традиційною бандурою за океаном.
“А майструвати інструменти став після переїзду в Україну”, — каже він.
Нині Юрій навчає охочих робити бандури та кобзи власноруч. Улітку для цього відкрив табір “Древо роду кобзарського”. Дає матеріали, інструменти (а лише один рубанок вартує 300 доларів) та прихисток у своїй майстерні.
“Хочу, щоб українці більше знали про свою культуру, забули про совок, — пояснює він. — Он для місцевих бандура — це щось незрозуміле й дуже архаїчне. Я запрошував до себе в майстерню кожного: будь ласка, ми відкриті, приходьте, робіть, вчіться грати. Але — ні. Приїздять люди з інших країн, а я хочу бачити тут сусідів зі свого села!”
І ДЖОН ПЕРЕКОНАВ МАКСИМА ВЗЯТИ КОБЗУ!
Майстерня Фединського розташована у колись господарському приміщенні. Її стіни завішані заготовками для інструментів і полицями зі столярським приладдям. Під стіною складені горою тонкі дощечки. Це — колишня покрівля карпатської хати. Їх Юрій купив нещодавно в одного гуцула. Дереву — 25 років. Час зробив його міцним і дзвінким. Добре підійде для майбутніх кобз та бандур.
“В Америці за таку дощечку віддав би 100 доларів. А тут — 15 гривень”, — каже господар, постукуючи пальцем по одній із дощок і береться пояснювати учням, як виготовити рівну деку та правильно склеїти її елементи.
За станок сідає Юлія Васюк. Вона викладає спів у вінницькому коледжі культури і мистецтв. Робить старосвітську бандуру зі сріблястого клена для своєї 12-річної доньки Софії. Зараз вона вирізає з дерева кілки, якими на грифі бандури підтягують струни. За два тижні майже доробила нижню деку музичного інструмента. “Вчора закінчила роботу о 4-й ранку, так захопилася, — каже жінка. — Звісно, простіше купити готовий інструмент. Віддати 500 чи тисячу доларів. Але коли власноруч робиш бандуру, то долучаєшся до важливого духовного процесу. В інструмент майстри навіть завжди вставляли маленьку деталь, яка називається “душа”.
Аби кобзи та бандури звучали дзвінкіше, їх радять виготовляти з вилежаного сухого дерева.
“А я вже видовбав заготовку, а потім з’ясувалося, що в дереві шашіль зробив хатку. Мушу починати нову”, — бідкається 20-річний поет з Вінниці Дмитро Луняка, який майструє кобзу. До нас долучається гість майстерні Юрка Фединського — 34-річний Джон Вестмореленд, зі США. “Я вже видовбав собі основу для кобзи, а вона тріснула в двох місцях, — каже англійською. — Ми її склеювали, стягували. Ніби тримається, але є ризик, що знову трісне. А я її шість днів довбав...”
Джон народився поруч із рідним містом Юрія. Його предки походять з Фінляндії. Чоловік має свій гурт. Навчався у штатах у найкращій джазовій школі. Грає на гітарі. І каже, що готовий кобзарювати, як тільки зробить власну кобзу.
“У нас у селі є 15-річний Максим. Він грає на гітарі американський рок, метал. Прийшов до майстерні, познайомився з Джоном. Захотіли щось удвох пограти. А Джон каже: “Хлопче, бери кобзу. Це ж твоє”. “Та ні, не хочу, що воно таке взагалі?” — відповів Максим. Соромився. Але врешті американець переконав українця взяти кобзу. І це було щось неймовірне, як вони удвох грали!” — розповідає Юрій.
Що цікаво, виготовляти кобзи та бандури сюди приїздять не лише музиканти чи представники інших творчих професій.
“Один із моїх учнів — Павло, програміст, працював на Кремнієву долину в Каліфорнії, — розповідає Юрій. — Добре заробляє, літає по світу. Нині живе у Португалії. Пів року був у мене, робив інструмент. Так захопився, що сказав — “кину програмувати”. Та все ж таки потім передумав. (Усміхається). Але на бандурі грає досі. А ще в першому кобзарському таборі брав участь Юрко, автослюсар. Приїздять майструвати багато жінок, хоча традиційне кобзарство ніколи не було жіночою справою”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про те, як селяни самотужки заасфальтували вісім кілометрів дороги
