Відтепер під охороною нашої держави перебуватиме колоритний обряд гоніння гадюк, який побутує у селі Іскра на Донеччині і в Нижньодуванській громаді на Луганщині. А також — обряд заплітання весільної коси з селища Білокуракине (Луганщина).
— Обряд гоніння гадюк проводять на початку Різдвяного посту, — розповідає Діана Ситнікова, провідна методистка з роботи з нематеріальною культ у рною спадщиною Луганського обласного центру народної творчості. — Гадюки в цьому обряді — уособлення зла, темних сил, негативу. Тож, щоб очистити оселі від усього поганого, і проводили гоніння гадюк. Цю місію покладали на хлопчиків від семи років і дорослих чоловіків. Їх називали полазниками (від слова лазити, ходити по селу). Вони ходили від хати до хати і пропонували господарям прогнати гадюк з хати, з подвір’я дерев’яними палицями. Як віддяку отримували гостинці — горіхи, пиріжки, цукерки, яблука. Після закінчення обряду палиці палили за селом. Останнім часом цей обряд видозмінився, і хлопці та чоловіки носили із собою вербові лозинки, посвячені у церкві на Вербну неділю. Полазник лишає цю лозинку в останній хаті господарю, котрий потім використовує її для першого вигону худоби навесні на пасовисько.
— А чим цікавий обряд заплітання весільної коси?
— Він символізує єднання та злагоду в новоствореній родині. Під час традиційного обряду дівчина сідає на діжку з кожухом, а старша дружка заплітає їй коси й прикрашає кольоровими стрічками — це обереги від лихого ока. Дівчата тим часом співають українські пісні “Горіла сосна, горіла”, “Летять галочки”, “Ой сивая зозуленька”. У волосся обов’язково вплітають калину — символ любові, щастя, краси та дівочої вроди. Потім нареченій одягають вінок із квітів, сплетений на дівич-вечорі. Вже у сучасних умовах цей вінок замінив вельон. Однак заплітання весільної коси як традиція збереглася.
