“Із початком повномасштабного вторгнення мій чоловік Олег возив бійцям усе необхідне, — каже 42-річна Тетяна Кравченко. — А якось поділився: воїнам постійно потрібні харчі. От ми і подумали, що варто заснувати їдальню для тих, хто виїжджає з території Донеччини чи їде туди воювати”.
Розуміючи, що самостійно реалізувати такий проект не вдасться, Кравченки звернулись по допомогу до активістів і волонтерів. Вони підтримали. Отож при дорозі на пустирі почали будівництво.
Подружжя навіть не сподівалось, що до справи долучиться так багато людей. За кілька місяців приміщення їдальні було готове. Ззовні його обшили деревиною, всередині утеплили, волонтери привезли велику пічку і електродуховку. Також облаштували місце для миття рук, стійку для роздачі страв, встановили холодильники.
Їдальня “Шлях захисників” запрацювала цьогоріч перед Великоднем. Перед входом до неї написано: “Годуємо за спасибі”.
“Ми працюємо безперервно, 24/7, — ділиться пані Тетяна. — Годуємо військовослужбовців, медиків і волонтерів. З продуктами допомагають волонтери з усієї України та підприємства”.
У виборі страв тут зважають на вподобання бійців. “Пропонуємо картоплю з м’ясом чи котлетами. А найчастіше воїни хочуть посмакувати борщем, — ділиться пані Тетяна. — Щодня варимо казан борщу на 80 літрів і два казани по 50 літрів компоту. А ще багато волонтерок з різних міст та сіл привозять домашні пиріжки, рулети, тістечка, піцу, кабачкові та печінкові торти. І всім цим також частуємо наших відвідувачів безплатно”. За раз у їдальні можуть прийняти 60 осіб. Буває, що приїжджає більше, але це не проблема: бійці, поївши, звільняють місце для інших.
За словами пані Тетяни, військових нерідко доводиться припрошувати, аби поїли. “Вони дуже сором’язливі, — каже жінка. — Часто замовляють лише каву. Тож ми пояснюємо: поки приготуємо її, вони можуть поїсти, бо все гаряче. Тоді погоджуються”. А ще тут пропонують бійцям засоби особистої гігієни, які також постачають волонтери.
Та чи не найбільше вражають історії військових, про які дізнались волонтери їдальні. “Якось заїхав боєць, який з передової прямував у госпіталь, — пригадує пані Тетяна. — У нього були поранені руки. Наші хлопці продезінфікували йому рани спиртом і перев’язали, ми нагодували. А десь за місяць воїн повернувся — здоровий, ще й з медаллю, якою його нагородив сам Залужний!”
Часто сюди заїжджають евакуаційні машини. “Недавно медики везли воїна, в якого була перев’язана голова — вся, крім рота. Ми пораненого погодували, — каже Тетяна Кравченко. — Намагаємось стримувати емоції, хоч це не завжди вдається”.
Допомагає в їдальні і 18-річна донька Кравченків — Уляна. Дівчина згадує одного бійця. “Розповідав, що воював на Херсонщині, втратив багато побратимів. Його трясло від спогадів, — ділиться Уляна. — Військовий їхав на Донеччину, сказав, що вже, мабуть, не вернеться. Але через півтора місяця приїхав із букетом квітів і признався, що дуже скучив за нашим борщиком”.
● Уляна (справа) разом з подругою-волонтеркою. Фото надала Уляна Кравченко
На стіні їдальні Уляна облаштувала чималу колекцію шевронів. Перші привіз батько від бійців з фронту. “А потім воїни самі стали залишати свої, — розповідає дівчина. — Тепер у нас понад 500 шевронів, майже пів сотні — іменні”. Уляна запевняє: працюватиме з батьками в їдальні аж до нашої перемоги.
