У 2012 році буковинка виготовила з черешні найбільшу козацьку булаву — завдовжки 2,3 метра, завширшки 55 сантиметрів і завважки 25 кілограмів. А через шість років вирізьбила найбільший козацький бунчук — це держак із золотою кулею, символ влади у козацькі часи, відзнака гетьмана і кошового. Рекордний бунчук із груші має довжину 182 сантиметри й прикрашений натуральним кінським волосом.
Та чи не найбільшою гордістю майстрині з Вижниці є різьблені тарілки. Каже, що на них можна втілити свою фантазію, поєднати давні, ще праукраїнські знаки й авторські задумки.
“Я народилася у прикарпатському містечку Кути, де досі працює великий нічний базар, на якому торгують гуцульськими виробами ручної роботи, — розповідає пані Олійник. — Але ніколи й подумати не могла, що колись стану різьбяркою”. Хоч ще дівчинкою Галина цікавилася цим ремеслом. На уроках трудового навчання у школі дівчат традиційно навчали крою і шиття, куховарства, але юнці завжди було цікаво, як в окремому кабінеті різьблять хлопці. З цікавістю брала до рук інструменти, роздивлялася їх і допитувалася у вчителя, що й для чого.
А згодом Галина познайомилася з майстром-різьбярем Володимиром Ворончаком з Тернопільщини. “Милувалася його роботами, і якось вирішила, що буду робити щось подібне,— згадує моя співрозмовниця. — На той час я навчалася у Чернівецькому університеті на факультеті іноземних мов”.
У 2006 році, вже після закінчення вишу, Галина серйозно зайнялася різьбою. Побачивши її бажання і старання, дядько Богдан подарував племінниці набір різців. За взірець Галині служили і роботи славетного гуцульського майстра-різьбяра Юрія Шкрібляка, якими захоплювалася ще школяркою. На них навчалася, як символи на тарелі розкладати і як їх поєднувати.
Свою першу тарілку Галина Олійник вирізьбила у 2011 році. Вона вийшла такою гарною, що річ забрали до Києва на виставку “Найкращий твір року”, організовану Національною спілкою майстрів народного мистецтва України. Відтоді буковинка тричі отримувала президентську стипендію як молодий майстер, вирізьбила десятки тарілок (найменша має 38 сантиметрів у діаметрі, а найбільша — 100). А також — чимало рахвів (круглих шкатулок. — Авт.), хрестів, топірців, скриньок, жіночих дерев’яних прикрас.
За словами майстрині, найкраще для виготовлення тарілок підходить груша. Але зауважує, що залюбки різьбить і на липі, дубі, горіху, ялівці, червоному дереві, акації. Із сухого дерева мисткиня на токарному верстаті виточує круглу тарілку й вирізьблює на ній орнамент. Для цього використовує близько 40 різців з лезом від 1,5 міліметра до 2,5 сантиметра. Готові тарілки шліфує наждаковим папером й тонує символи, які хоче підкреслити. “На моїх тарілках є сварги, знаки сонця, води, тризуб, а в основі — хрест як поєднання небесного та земного, як оберіг”, — зауважує буковинка.
Аби більше знати про різьбу та відточити свої вміння, пані Галина вдруге стала студенткою Чернівецького національного університету імені Федьковича, навчалася на факультеті архітектури, будівництва та декоративно-прикладного мистецтва.
Нині різьблені вироби Галини Олійник часто можна побачити на аукціонах на підтримку ЗСУ. А сама жінка нещодавно змінила фах і стала... працівницею поліції. Та запевняє: нова робота не заважає їй творити. Допомагає матері різьбити й донька Антоніна Самородченко, яка закінчила коледж декоративно-ужиткового мистецтва.
