На святкування ювілею зібралася вся родина — донька, двоє онуків, четверо правнуків і праправнук.
“Ми дуже любимо нашу прабабусю і вирішили, що на її сторіччя найкращим подарунком буде тепле сімейне свято, яке об’єднає всю родину”, — розповідає правнук Тарас Савків.
Життя пані Парасковії, мешканки села Боричівка Теребовлянської громади, було нелегке. “Родину прабабусі депортували з села Теплиці, яке тепер на території Польщі, — розповідає Тарас Савків.— Її сестру вбили, а батька заарештували на три роки.
Родина була заможна, мала сім гектарів поля, велике господарство. Все це вони втратили під час депортації. Спершу оселилися в Харкові, а через рік переїхали у Боричівку. Прабабуся не раз розповідала нам, як допомагала євреям, які переховувалися від нацистів у роки Другої світової війни. Ховала для них їжу у визначених місцях — десь у полі чи за стодолою. За таке могли покарати всю сім’ю. Але наша прабабуся ніколи не була байдужа до чужої біди”.
Пані Парасковія ще ходить самостійно, годує кроликів, наливає курям воду та виконує іншу дрібну роботу. Каже, що не може без діла сидіти, хоч поважний вік таки бере своє. Коли діти питають бабусю про її секрет довголіття, то вона жартома відповідає, що Бог, напевно, забув про неї.
“Прабабуся любить просту їжу, — каже Тарас Савків. — Надзвичайно цінує хліб. Якщо їсть скибку і не може пережувати скоринку, то її сушить, ховає у пакетик і кладе під подушку. Пояснює, що ми не знаємо, що ще буде, чого чекати в майбутньому. Дуже любить, коли приносимо їй солодощі. Вона вже не ходить до церкви, але дивиться службу Божу по телебаченню. І багато молиться за всіх нас”.
