Василь Романюк працює у Красницькому лісництві. Різьбою по дереву займається вже 40 років.
Особлива гордість майстра — “вкладанці”. Це картини, на яких певні деталі різьблені окремо та складені в композицію. “Розумієте, що жити в Карпатах і не вміти різьбити чи ткати, співати, вишивати, одяг гуцульський ладнати — то просто неможливо. Тому в наших селах і колись, і тепер у кожній родині свої майстри й майстрині”, — каже Василь Романюк.
Майбутню картину митець спочатку малює на папері. А потім задумане переносить на дерево. За його словами, найкраще для цього підходить “трепета” (осика), яка має специфічний білий колір. Хоч зізнається, що легше щось вирізати з липи. Осикові дошки, які сохли один-два роки, майстер двічі струже рубанком, згодом шліфує, аби вони були гладенькими. Бо лише на такій поверхні можна працювати різцями. До речі, їх Василь Романюк використовує понад 30 з лезами різної товщини й довжини. Деякі чоловік зробив сам, а деякі виготовили карпатські ковалі.
За словами майстра, “вкладанці” зазвичай поєднують у собі декілька видів дерева. Так, рамку майстер виготовляє з липи чи смереки. Основна дошка, на якій вирізьблений або намальований фон та основний сюжет, — з осики, а накладні елементи, скажімо, смерічки, хатки, перелази, огорожі, птахи та звірі, вирізьблені з явора. “Тут я не просто різьблю, але й малюю, випалюю, роблю дрібні елементи та складаю їх, — показує та розповідає майстер. — Малюнок можу наносити пірографом (інструмент для випалювання. — Авт.) або ж роблю неглибоку різьбу, задній фон малюю фарбами для дерева”. Готову картину чоловік вставляє у рамку, а згодом у спеціально вирізьблені заглиблення вкладає дрібні частини. Хоч їх можна й приклеювати. Одну картину-“вкладанець” прикарпатський майстер робить три-чотири дні.
