Мешканець села Переможне не уявляє свого життя без кактусів. А їх у Сергія Грузінського немало — колекція нараховує приблизно 1000 рослин! Господар вирощує кактуси понад 12 років. І запевняє, що жодного дня не пошкодував про незвичне хобі. Бо кактуси — це джерело позитивних емоцій.
“Я виріс у селі, тож мені завжди подобалось працювати на землі, висаджувати нові культури. Після школи навчався у Національному університеті біоресурсів та природокористування, здобув професію біотехнолога. Довгий час працював за спеціальністю у Києві — спочатку в Інституті агроекології, потім розробляв та виготовляв для сільського господарства різноманітні біопрепарати, — розповідає Сергій Грузінський. — Вирощуванням кактусів почав займатися випадково. Пам’ятаю, як в 2012 році з одногрупниками поїхали на практику до Нікітського ботанічного саду в Криму. Там мене настільки захопили ці рослини, що декілька навіть привіз до студентського гуртожитку. Проте з часом усі кактуси загинули, бо в мене було мінімум знань і досвіду щодо того, як їх правильно вирощувати й доглядати. Хтось би після такого закинув цю справу, але це не про мене. Почав багато читати про кактуси в інтернеті, студіював спеціальну літературу, спілкувався у тематичних спільнотах з тими, хто їх вирощував. Завдяки цьому більше помилок не припускався”.
Нині колекція Сергія Грузінського налічує понад тисячу кактусів 300 видів! Багато рослин він купував. Деякими сортами обмінювався з однодумцями, інші отримував у подарунок. Зауважує, що зупинятись на досягнутому не планує. Кактуси він вважає “спартанцями”, бо не такі вони вже й примхливі у догляді.
“Мало хто знає, що ці рослини вирощуються з насіння (після цвітіння на кактусах формуються плоди, в яких воно дозріває), просто слід набратись терпцю, — додає мій співрозмовник. — Левову частку своєї колекції я так і отримав. А ще замовляв насіння на різних українських і міжнародних платформах. За десяток насінин платив від кількох центів до декількох десятків доларів залежно від унікальності сорту. Маю багато сортів з Чехії та Німеччини”.
Кактуси “живуть” у будинку Сергієвих батьків. Із весни до осені ростуть просто неба на стелажах, а деякі — у відкритому грунті. Якщо ж сорти примхливі, то господар прикриває їх плівкою чи притіняє. У теплу пору року поливає рослини раз на три тижні. А зимують кактуси в темній кімнаті при температурі 5 — 12 градусів.
Фото з архіву Сергія Грузінського
“Від жовтня до травня кактуси не поливаю, створюю звичні для них природні умови, — каже Сергій Грузінський. — У результаті кактуси віддячують мені тим, що часто цвітуть. А інформація про те, що вони квітнуть лише раз на п’ять років, — це міф. Маю доволі рідкісні сорти, як-от Тефрокактус Геометрикус. Він без колючок, а на сонці набуває фіолетового відтінку. А ось Ферокактус має колючки, схожі на гачки, і навіть залози, котрі виділяють нектар. Сорт Лобівія висіяв давно, ще на початку мого захоплення кактусами. Його квіти мають близько 10 сантиметрів у діаметрі, дуже красиві. Він стоїть надворі без жодного притінення і захисту від опадів. Забираю рослину в приміщення лише на зиму. Бджоли дуже люблять цей сорт чи то за запах, чи то за нектар. Жартую, що скоро качатиму мед із кактусів”.
Окрім кактусів, Сергій Грузінський вирощує сукуленти. А ще — гладіолуси, яких має понад 100 сортів.
