Директорка місцевої бібліотеки Світлана Якубенко каже, що якось, на початку великої війни, побувала в Коломиї у госпіталі.
“Хотіла допомогти пораненим захисникам. Та ще не знала як. І от мені спало на думку: попри те, що в медзакладі воїнів годують добре, вони, напевно, хотіли би поїсти чогось домашнього, — розповідає 53-річна жінка. — Поцікавилася у кухарів госпіталю, що можна приготувати. Ті запитали військових. А вони відповіли, що “дуже хочуть домашніх вареників, побільше”.
Пані Світлана розповіла друзям і знайомим, що планує приготувати вареники для поранених. Її підтримали багато господинь Печеніжина — як місцевих, так і переселенців, що проживають на території громади. Уже наступного дня люди почали зносити продукти до бібліотеки. Місцеві майстри зробили господиням спеціальні дошки-стільниці для розтачування тіста й “тачівки” (качалки. — Авт.). На перший раз господині наліпили 1600 вареників. І відвезли їх у коломийський госпіталь та центральну районну лікарню.
Відтоді щотижня або раз на два тижні в бібліотеці збираються 10 — 20 жінок віком від 30 до 60 років, щоб ліпити “вареники перемоги”. “Так ми назвали нашу страву, бо завжди робимо її з думками про перемогу, з молитвами й побажаннями якнайшвидшого одужання воїнам”, — веде далі пані Якубенко. За її словами, кожна господиня має “спеціалізацію”: хтось пересіває борошно, інша замішує тісто, третя з допомогою склянки робить варениці (круглі заготовки. — Авт.), четверта накладає начинку. Інші ліплять вареники, складають їх у ящики...
“Для тіста беремо муку, яйця, олію, сіль, дрібку цукру та воду, — пояснює бібліотекарка-волонтерка. — Його замішують дві жінки: Катерина Бабій з Печеніжина та Ірина Побережнюк з Бахмута. Вони мають неабиякий досвід у куховарстві. Далі інші жінки тісто розкачують та вирізають із нього варениці, на які кладуть різну начинку. Її готують удома. Зазвичай це варена картопля з дрібно нарізаними грибами, заправлена підсмаженою на олії цибулею. Є начинки із солоного сиру та м’яса”. Усі господині працюють у халатах, фартушках і рукавичках.
За два-три дні перед приготуванням смаколиків пані Світлана телефонує до кухарів лікарні й госпіталю і запитує, скільки потрібно вареників. Бо кількість воїнів у медзакладах щотижня змінюється. Та й вареники треба заздалегідь вписати у лікарняне меню. Зазвичай у Печеніжині за один раз ліплять від 895 до 1850 вареників. До речі, завжди готують на 100 — 150 більше. Щоб ті, кому засмакує страва, змогли взяти добавку. Готову продукцію пересипають борошном і складають у картонні ящики, застелені пергаментним папером. Готувати вареники зазвичай розпочинають о 10-й ранку, а вже об 11.45 машина з готовими смаколиками вирушає до Коломиї. Транспорт для перевезення надає місцева селищна рада.
Кухарі медзакладів варять вареники й готують до них засмажку з цибулі. І вже за декілька хвилин воїни ласують на обід домашньою стравою. Окрім вареників, прикарпатські волонтерки нерідко частують захисників і политими медом млинцями з сиром та іншими смаколиками. “Повірте, як настане найочікуваніший мільйонами українців День перемоги, то ми приготуємо для наших воїнів таке частування, якого й у найкращих ресторанах світу не знайдеш”, — підсумовує Світлана Якубенко.