До повномасштабного вторгнення він працював слюсарем-електромонтажником на залізниці у рідній Жмеринці. А у вільний час лагодив павербанки й світильники.
“З дитинства люблю конструювати, паяти, — каже Микола Ворончук. — І ніколи не думав, що доведеться взяти до рук зброю. Коли почалась велика війна, сам став ходити на блокпости й просити повістку. Проте в територіальних центрах комплектування мені відмовляли через те, що, як залізничник, маю бронювання. На початку серпня 2022-го хотіли мобілізувати мого молодшого брата. Вдалось домовитися з військкомом: брат поїхав додому, а я пішов на війну”.
Микола Ворончук воював на Донецькому напрямку у складі 79-ї десантно-штурмової бригади. У січні минулого року дістав важке поранення.
“Це сталося на спостережному посту. Окупанти пішли в наступ. Дві години ми тримали бій, але закінчився боєкомплект, і вороги зайшли на нашу позицію. Трьох побратимів розстріляли. Мене ж, пораненого, роздягли до спідньої білизни, забрали турнікет, мобільник і зі словами “пусть сдохнет как собака” залишили помирати на морозі, — згадує ветеран. — Та мені дивом вдалося врятуватися. Я поповз до тіла мертвого росіянина, який лежав поруч, зняв з його бронежилета турнікет і наклав собі на поранену руку. Пролежав на вогкій землі понад п’ять годин. Було дуже холодно. А потім помітив, що наді мною завис наш мавік. Помахав своїм уцілілою рукою. Розумів, що це був мій шанс на порятунок. Хвилин за 15 — 20 підбіг бойовий медик. Ми разом рушили до евакуаційного БТРа, який стояв за чотири кілометри. Йшли під постійним ворожим обстрілом, через мінні поля, увесь час над нами кружляв російський дрон. Але дійшли”.
Микола вижив, проте поранену руку медикам прифронтового Покровська врятувати не вдалося. Її ампутували. Згодом воїн проходив лікування у Дніпрі й Вінниці. У США йому встановили біонічний протез. За словами ветерана, “розумна рука” начинена електронікою, має шість двигунів і може підіймати 12 кілограмів. Проте боїться запилення й води.
“Я швидко навчився користуватись протезом. Уже наступного дня тримав паперову склянку. З цією “рукою” не почуваюся інвалідом. Якось на Закарпатті проходив реабілітацію й там познайомився з волонтерами “Дронарні” — організації, яка збирає й ремонтує безпілотники для фронту. Мене запросили до Києва й показали, як складати безпілотники. Тож взявся паяти FPV-дрони для наших військових. Коли знову взяв у руки паяльник, емоції переповнювали. Протезованою рукою тримаю паяльника, притримую деталі і сам дрон. Не все спершу вдавалося, перший безпілотник складав понад тиждень. А потім, як то кажуть, пішло-поїхало. Загалом зібрав уже понад 10 бойових пташок”, — розповідає співрозмовник. Ветеран складає дрони як у лабораторії у Києві, так і вдома, на Вінниччині. Каже, що саме дрон урятував йому життя, тож не думає зупинятися.
