Захисники радо приймають теплі подарунки. А бабуся каже, що плестиме шкарпетки для воїнів, доки вистачить сили і здоров’я.
“У Другу світову мама з родиною весь час зимувала в землянці у лісі, яку вони самі викопали. Важко було, але пережили ті часи. Потім мама вийшла заміж, народила двох дітей, — розповідає донька поважної волонтерки Галина Супоніна. — У ті часи непросто було придбати якийсь одяг, тому мама виплітала нам усе — шапки, светри, шкарпетки. Потім стала заготовляти трави, аби заробити на життя, тож часу на плетіння вже не мала. А в 1989 році помер тато, і треба було й біля городу та хліва ще встигати”.
Що таке біль війни, ця родина знає з власного досвіду. “У 2015 році мій рідний брат Віктор добровольцем пішов в АТО. Воював до 2018 року. Після демобілізації працював на будівництві доріг, — каже Галина Супоніна. — Велика війна застала його на Дніпропетровщині. Одразу пішов до військкомату. На жаль, у вересні брат помер у військовій частині, його серце зупинилось у 59 років. Залишилось шестеро дітей та десятеро онуків”.
Надія Грицак дуже важко переживала втрату сина. На початку осені 2023 року бущанські волонтери принесли бабусі нитки, які збирали по всій громаді, щоб сплела воїнам теплі шкарпетки. Пенсіонерка радо погодилась.
“Мама каже, що це її внесок у нашу перемогу, — додає співрозмовниця. — Коли вона бачить відео з воїнами, то завжди плаче, розуміючи, як важко їм там. Це ж чиїсь чоловіки, сини, онуки... Минулого року мама сплела близько 30 пар шкарпеток. А цьогоріч — ще 44 пари. Одну пару плете десь добу. Ось це вона рано прокидається, снідає, молиться за наших бійців — і мерщій до дротиків. З якоюсь хатньою роботою їй важко впоратися, бо пересувається з двома палицями, а руки ще міцні, слухаються. Мама дуже відповідальна й бере відпочинок хіба на свято чи у неділю. І цікава річ — плете без окулярів. Хоч понад десять років тому їй зробили операцію на одному оці через катаракту”.
