Ім'я цієї доброволиці УНР не відоме загалу. Однак її історія варта того, щоб про неї знало якомога більше українців.
публікація: 14:17 16.10.2018
Харитина Пекарчук. Кримчанка, яка воювала за незалежність УНР
Полька з українським серцем
"Харитина Пекарчук народилась 14 жовтня 1894 року в Сімферополі, у заможній родині польських землевласників Антона та Марії Ізбицьких, — розповідає Андрій Іванець, кандидат історичних наук, дослідник її біографії. — На сезонних роботах в Ізбицьких працювали українці. Тож Харитина з дитинства перейнялася любов'ю до всього українського.
Харитина у повному обмундируванні
Після важкого поранення у лазареті не давали жодних шансів на порятунок.
Якось дядько подарував їй "Кобзар" Шевченка, і дівчина декламувала вірші поета в гімназії, за що її відрахували на якийсь час. Як вона сама писала, "полюбила всім серцем Батьківщину —Україну".
Харитина вийшла заміж у п'ятнадцять років і стала Книшенко. Згодом вирішила йти до війська, щоб довести, "що між українцями є також патріотки, які будуть боротись за свій край зі зброєю в руках". Коли повідомила звістку матері, та була дуже збентежена й налякана доньчиним вибором, але Тіна (так її називали побратими) вирішила таки записатися в батальйон — під іменем Степана Книшенка.
Стався якось цікавий випадок, пов'язаний із псевдо Харитини. Під Вінницею вояків розселяли по квартирах, Тіна опинилась у домі офіцера з доньками на виданні. Як вони крутились біля "Степана", як залицялись, та військовичка все гідно витримала.
Важке поранення
Не раз у боях жінка доводила свою сміливість і витримку. Довелось Харитині й рятувати вояків. На неї поклали обов'язок формувати санітарні потяги та вивозити поранених армійців УНР.
"І сама Харитина неодноразово була поранена — зокрема, у жовтні 1919 року куля потрапила їй у живіт, — каже історик Андрій Іванець. — У лазареті не давали жодних шансів на порятунок. Проте вже через півтора місяця вона брала участь у Зимовому поході Армії УНР — під командуванням Івана Пекарчука, за якого вийшла заміж (а з попереднім чоловіком розлучилась, бо той став більшовиком). Зимовий похід — це понад 50 боїв, виснажливих та кровопролитних. На початку травня 1920 року Харитина зазнала важкого поранення і далі вже не могла воювати..."
Мрія — бути безіменним рядовим
За участь у Зимовому поході Харитину нагородили жетоном ордена Залізного хреста УНР. Вона стала першою жінкою, яку удостоїли такої відзнаки. Утім не любила, коли її називали героїнею, адже просто робила "те, що підказував молодечий запал".
Харитина Пекарчук у старшому віці
Жінка не вважала себе героїнею.
Після Другої світової Харитина Пекарчук з чоловіком оселилась в Німеччині. У 1958 році стала вдовою. Померла в будинку для літніх людей у 1973-му. Дітей у подружжя не було.
За декілька років до смерті вона написала: "Якби моя молодість та здоров’я могли повернутися, в мене було б тільки єдине бажання: стати сірим, безіменним рядовиком в однострою Української Армії, повернутися на свою колишню стійку, спочинути на Рідній Землі".
