Довкола цієї постаті історики досі ламають списи. Хтось називає його зрадником, наводячи аргументи, хтось — патріотом, оперуючи фактами.
— Що можна вважати найбільшим міфом про цю постать?
— Найпоширеніший міф — що він був такою собі маріонеткою німців, — каже “Експресу” Петро Кралюк, доктор філософських наук, професор. — Незважаючи на те, що це була людина німецької культури (Скоропадський народився у Німеччині й чудово знав їхню мову та культуру), під час Першої світової війни він воював проти німців. І якихось великих сентиментів щодо них у гетьмана не було.
— Часто кажуть, що Скоропадський запросив німців в Україну, а ті привели його до влади, — додає Людмила Бевз, заступниця директора Музею гетьманства. — Насправді ж іноземні війська прибули до нас за так званим хлібним договором, який Центральна Рада уклала з Німеччиною й Австро-Угорщиною. Це сталося у лютому 1918 року, а гетьман очолив Українську державу лише в квітні.
— Які, на ваш погляд, головні заслуги Скоропадського?
● П. Кралюк:
— За ті сім з половиню місяців (29 квітня — 14 грудня 1918 року), що Скоропадський перебував при владі, йому вдалося дещо стабілізувати ситуацію на теренах України. Не скажу, що держава особливо розвивалася, бо все-таки зрозуміло, що післявоєнні умови були далеко не найкращими. Але, тим не менше, Україна мала дуже й дуже респектабельний вигляд. Тобто були створені можливості для її подальшого розвитку, в тому числі й економічного (гетьманом було видано понад 500 законодавчих актів, розроблена реформа судової системи, земського самоврядування, створено систему нагород Української держави. — Авт.).
Наступна заслуга — у Скоропадського було розуміння, що Крим має бути українським. І саме за часів його керівництва півострів став частиною України. Так, можливо, він не був настільки інтегрований, але, тим не менше, це сталося. Гетьман вважав, що Україна без Криму не зможе повноцінно бути представлена в Чорноморському регіоні. І оці його міркування цілком справедливі.
За часів Скоропадського були відкриті два університети, понад сотню гімназій. У школах запровадили українознавчі дисципліни. Вивчалася й рідна мова. Тобто реально здійснювалася українізація.
— Гетьман, здається, заснував і академію наук?
● Л. Бевз:
— Так. Він також підтримав створення національних архіву, бібліотеки (нині вона має ім’я Вернадського), театру, симфонічного оркестру, історичного музею тощо. Крім того, державний апарат, тобто чиновники, переводився на українську мову. Така політика в освіті та культурі в майбутньому дала свої плоди.
— А в чому виявилась його головна помилка?
● Л. Бевз:
— 14 листопада 1918 року гетьман видав грамоту, де йшлося про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. Шукаючи союзників у боротьбі з більшовиками, в яких він вбачав найстрашнішого ворога, гетьман розвернувся у бік білогвардійського руху. А це була, мабуть, усе-таки помилка, через яку багато хто відвернувся від нього.
● П. Кралюк:
— Я не ідеалізую Скоропадського. Так, він теж припускався певних помилок. Як на мене, йому вартувало більше спиратися на українські сили, на внутрішні ресурси. Звісно, ситуація склалася непроста, але треба було знаходити спільну мову з діячами українського руху. До речі, й німці рекомендували це гетьману. На жаль, Скоропадський виявляв тут, на мою думку, певну недалекоглядність.
У результаті почалося повстання, яке ініціювала Директорія на чолі з Винниченком і Петлюрою. Відтак Скоропадський змушений був виїхати до Німеччини. (Його вдалося вивезти інкогніто в одному з вагонів з пораненими, забинтувавши з ніг до голови. — Авт.). Навіть тоді, коли до влади прийшов Гітлер і нацисти, він вирішив залишатися у цій країні, сподіваючись так чи інакше підтримувати українську справу.
— Чи правда, що він долучився до того, аби врятувати Степана Бандеру?
— І Бандеру, і Мельника. Він мав контакти з керівниками Третього рейху. Звичайно, Скоропадський не виходив безпосередньо на Гітлера, але в нього було певне коло людей, з якими спілкувався та на яких міг так чи інакше впливати. І гетьман усе-таки зробив чимало для того, щоб Андрій Мельник та Степан Бандера були звільнені з концтабору “Заксенгаузен”.
— А як загинув Павло Скоропадський?
● Л. Бевз:
— Під час переїзду з Берліна до Оберсдорфа, де перебувала його сім’я. Американська авіація бомбила залізничну станцію, внаслідок чого гетьман з донькою були поранені. Через десять днів — 26 квітня 1945 року — він помер у лікарні. Похорон провадив греко-католицький священник, який накрив гетьмана вишитим рушником. Це єдина річ з України, що збереглася.
