Він — один із пантеону видатних кінорежисерів Італії. Своєю творчістю Бернардо Бертолуччі виборов право стояти в одному ряду з такими постатями, як Фелліні, Вісконті, Антоніоні... Можна сказати, що з його відходом “епоха великих” в італійському кінематографі завершилась.
...“Нарешті все позаду”, — сказав режисер, зачиняючи за собою двері готельного номера. Він повернувся з церемонії “Оскара” — шалено втомлений, трохи напідпитку й з омріяною статуеткою у руках. Поставив її на стіл, а сам, не роззуваючись, влігся на ліжко. Спати аніскільки не хотілось, а в голові снували спогади...
Шлях до Лос-Анджелеса хлопця, який народився у Пармі, був дуже звивистим. Він міг і не стати режисером, адже студіював філософію в університеті. Саме тоді підчепив “вірус” лівацтва, на який багато років хворів і хтозна, чи до кінця вилікувався. Нудні лекції в аудиторіях вишу, які читали сивочолі професори, дуже швидко набридли майбутньому режисерові. Бернардо заявив, що хоче знімати кіно.
На щастя, у батька були зв’язки в тих колах і він прилаштував сина асистентом до скандального П’єра Паоло Пазоліні. Знімальний майданчик стрічки “Аккатоне” став своєрідною експрес-школою для 19-літнього Бертолуччі. (Тоді ж він познайомився зі своєю першою дружиною — Адріаною Асті, яка грала одну з ролей). Тож по завершенні зйомок він береться за виробництво свого фільму — “Кістлява кума” (1962). Непретензійний детектив великого успіху не мав, але ентузіазму дебютант не втратив.
До картини “Конформіст”, яка принесе італійцеві перше визнання, доведеться зняти ще шість різних проєктів. Потім — ще один, і нарешті на екрани вийде культова стрічка “Останнє танго в Парижі” з Марлоном Брандо і Марією Шнайдер. Історія 45-літнього чоловіка, дружина якого наклала на себе руки й котрий шукає втіхи в обіймах молодої парижанки, мала колосальний успіх. Щоправда, через відверті сцени була або цензурована, або взагалі заборонена до показу в деяких країнах.
У Бертолуччі часто виникали проблеми з продюсерами, адже він робив у своїх фільмах коктейль з еротики, фрейдизму, марксизму, антифашизму і т. д. Очевидно, підбір тих чи тих інгредієнтів залежав від чергового етапу в житті режисера і його нових зацікавлень. Так, коли він захопився буддизмом, вирішив зняти “Маленького Будду” з Кіану Рівзом у головній ролі. А коли занурився в історію Китаю, створив “Останнього імператора”, за який, власне, отримав “Оскара” як режисер. Ще вісім статуеток дісталося іншим творцям цього фільму: оператору, артдиректору, дизайнеру костюмів тощо.
Мій улюблений фільм Бернардо Бертолуччі — “Мрійники”. Це історія сексуально стурбованих брата й сестри, які, мов кіт мишкою, бавляться американцем-однолітком, що оселився в їхній просторій квартирі. Режисер знімав стрічку, коли мав за шістдесят, і ніби намагався за допомогою молодих, наївних та “чистих” акторів повернутися у свої юні роки. Коли важливішим були особисті переживання, а не “соціальні вибухи” за вікном...
Італійський класик встиг відзняти 22 фільми. Останній — “Я і ти”, прем’єра якого відбулася у 2012 році, давався йому дуже непросто. Річ у тім, що у Бертолуччі виникли проблеми зі здоров’ям. Певний час він не зважав на біль у спині, а коли за наполяганням дружини (англійки Клер Пеплоу) звернувся до лікарів, виявилось, що це — міжхребцева грижа. Її видалили, але на ноги він уже не встав. Як тут не згадати пророчі слова Марлона Брандо з “Останнього танго в Парижі”: “Без тебе я міг би закінчити життя в інвалідному візку...”
А в 2015 році в дім режисера постукала ще більша біда — онкологія. Зрозуміло, що тут уже було не до роботи, тож треба було рятувати метра. Медики продовжили його життя на три роки, а 26 листопада 2018-го з Рима надійшла сумна звістка для кіноманів: Бернардо Бертолуччі не стало. За заповітом, прах 77-літнього митця — ні, не поховали на престижному цвинтарі, а просто розвіяли за вітром у полі.
Антін БІЛИЙ
