Щороку до французького містечка у передгір’ї Високих Піренеїв з населенням лише 13 тисяч приїжджає понад 5 мільйонів прочан з усього світу в пошуках духовного та фізичного зцілення. Чим так вабить це містечко вірян? Яка історія цього місця? І як тут виникла українська релігійна спільнота?
Місто троянди
Територія сучасного Лурду була заселена з доісторичних часів, скажімо, у Національному археологічному музеї є статуетка “Лурдського коня”, датована 13 000 роками до нашої ери.
Одна з перших згадок про Лурд датується 983 роком, під час заснування абатства Сен-Пе-де-Бігор. А свою назву та герб місто отримало в час, коли фортецю захопили сарацини. Згідно з легендою, орел, що пролітав над твердинею під час її облоги військом французького короля Карла Великого, тримав у кігтях рибу, яку раптово впустив.
Мудрий вождь сарацинів Мірат підняв рибину й перекинув через мури. Король зрозумів, що в сарацинів ще багато продуктів, і облога може затягтися, тому наказав її зняти. Єпископ Турпен запропонував Мірату угоду: він може зберегти місто за умови, що віддасть свою зброю Богородиці.
Мірат, а разом з ним усе його військо, погодилися, а опісля прийняли християнство. Мірат після Тайни Хрещення отримав ім’я Лорус, що арабською перекладається, як “троянда”. З часом ця назва перейшла й на місто.
Лурд розташований на перехресті великих шляхів: до Іспанії на півдні, до Тулузи на сході та Атлантики на заході, тому протягом віків був важливим джерелом доходу для тих, хто володів замком. У ХVI — XVII ст. місцевість була відома завдяки джерелу, де лікували поранених і хворих солдатів. У наступному столітті стратегічне значення замку було втрачене і його перетворили на в’язницю. У 1843-му в Лурді жило приблизно 4000 мешканців, які переважно розводили свиней і працювали у кар’єрах на видобуванні каменю, але все змінилося через півтора десятка років.
Об’явлення у печері
11 лютого 1858 року 14-річна дівчинка Бернадетта Субіру збирала хмиз у лісі й зайшла у печеру Массабіель, де їй явилася Біла Дама, яка сказала: “Іди до священників і скажи їм, щоб збудували на цьому місці каплицю, бо хочу, щоб воно стало місцем ласки для людей. Не переставай молитись та кажи іншим, щоб і вони молилися. Піди й напийся з джерела та окропи себе водою з нього...”
Ніякого джерела поруч не було, але коли дівчина розгорнула землю у вказаному місці, з нього почала бити джерельна вода, яка швидко утворила гірський потік. Нині в заглибленні вгорі печери, з правого боку, розміщена фігура Богородиці, а зліва внизу б’є джерело, оточене камінням і накрите зверху склом, вода ж протікає під кам’яним настилом у резервуари.
Опісля Біла Дама, яка сказала про себе: “Я — Непорочне Зачаття”, що ототожнює її з Дівою Марією, ще декілька разів являлася Бернадетті у печері. А місцеві мешканці почали приходили віддати шану перед гротом, який набував форми каплиці. Стикнувшись із масовим напливом вірян і цікавих глядачів, мер міста Ансельме Лакаде тимчасово заборонив доступ до печери, закривши її дерев’яним бар’єром. Лише після втручання імператриці Євгенії, дружини Наполеона III і палкої католички, в жовтні 1858 року огорожу зняли.
Згодом пішли чутки про неймовірні дива: сліпий промив водою очі й прозрів, сусідка Бернадетти занурила у воду з джерела дитину, хвору на рак кісток, і хлопчик не тільки вижив, але й став здоровим та дужим.
У 1862 році об’явлення офіційно визнав єпископ Бертран-Север Лоренс. Першу невелику каплицю замінила Базиліка Непорочного Зачаття, щоб прийняти все більшу кількість паломників. А потім ще й поруч збудували базиліку Вервиці. Розростався і сам Лурд, у 1879 — 1881 роках було прокладено бульвар де ла Гротт, що й нині веде до святині. Почали будувати готелі для розміщення прочан. Наприкінці ХІХ ст. Лурд отримав новий парафіяльний храм Святого Серця, а у 1950-х роках була побудована величезна підземна базиліка, присвячена Папі Пію X.
Нині Лурд — один із найбільших католицьких паломницьких центрів у світі, поряд із Фатімою та Римом.
Церква, після чотирирічних досліджень спеціальною комісією, у 1933 році визнала Лурд місцем незрозумілих для науки чудес, а Бернадетту, яка померла на 35-му році життя, проголосила в соборі св. Петра в Римі святою. Як почесний гість на канонізації Бернадетти навіть був присутній 77-річний чоловік на ім’я Люї-Жустін Бугогорт — хлопчик, котрий одужав від раку кісток після купання у цілющій джерельній воді.
Загалом із 1858 року, коли в Лурді зафіксовано перше зцілення, донині відомо понад 8000 різних чудес, понад 4000 з них лікарська комісія задокументувала у 50-х роках минулого століття. Проте повне підтвердження чудесних оздоровлень встановлено лише у 1200 випадках, а з кінця 60-х років Церквою проголошено лише 51 чудесне одужання.
Храм УГКЦ Успіння Пресвятої Богородиці в Лурді.
Окрім того, дивовижний той факт, що, попри величезну кількість людей, які одночасно перебувають у Лурді, тут ніколи не було ніяких епідемій. Тисячі людей з різними хворобами занурюються у ту ж саму воду, не змінюючи її, але не заражають інших.
Підприємці навіть хотіли використати воду з Лурду в бізнесових цілях і планували збудувати там оздоровчі центри й купальні. Але після детальних аналізів науковці з’ясували, що вода із джерела не має унікальних складників і нічим не відрізняється від тієї, що тече з інших гірських струмків, ба більше, вона аж кишить стрептококами, стафілококами, бацилами Коля та іншими небезпечними збудниками хвороб.
Всесвітня слава святого місця вабить у Лурд мільйони прочан, а в 2008-му, у 150-ту річницю об’явлень, сюди прибуло аж 9 мільйонів паломників. Тому нині місто — друге у Франції після Парижа за кількістю готелів.
Українська церква
Наші земляки почали приїжджати сюди ще після Другої світової війни. Це були передусім представники повоєнної політичної еміграції, які опинилися на Заході, втікаючи від більшовицького режиму. Душпастирем українських вигнанців став отець Василь Прийма, уродженець села Бачів, що на Львівщині. З його ініціативи в 1968 році в базиліці Вервиці створили українську каплицю “Вівтар України”.
Храм УГКЦ Успіння Пресвятої Богородиці в Лурді.
Втім, доволі швидко капличка стала надто тісною для українців, які прагнули помолитися у чудодійному місці. Відтак у Греко-католицькій церкві виникла ідея спорудити в Лурді український храм. Наприкінці сімдесятих місцевий католицький єпископ дав на це згоду. А вже в 1980-му проєкт благословили кардинал Йосип Сліпий та Папа Римський Іван Павло ІІ.
Василь Прийма організував грошову збірку серед українських емігрантів у Європі, Північній та Південній Америці та Австралії, а отець Павло Когут, родом із села Конюхи на Тернопільщині, відповідав за саму будову.
Реалізацію ідеї прискорив український архітектор Мирослав-Данило Німців, уродженець Перемишля, випускник архітектурного факультету Львівської політехніки, що замолоду завдяки підтримці митрополита Андрея Шептицького здобув фах архітектора й жив у США. Німців офірував парафії проєкт храму у стилі козацького бароко.
Отець Павло Когут запросив із Польщі видатного художника-теолога українського походження Юрія Новосільського, який розписував стіни храму з січня по квітень 1984 року. Він зробив розпис у темній колористиці притаманного йому стилю, де поєднуються візантійські традиції та авангард ХХ століття. Домінуюче темно-синє тло створює ілюзію перебування у гроті, де Бернадетта Субіру мала містичні видіння.
До речі, іконостас українського храму створював український художник Петро Холодний-молодший, що вивчав мистецтво в академіях Праги та Варшави, а після Другої світової війни емігрував до США.
На освячення храму Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ 28 серпня 1982 року прибуло приблизно 1500 вірних з усього світу. Посвячення здійснив Мирослав-Іван Любачівський (на той час — архиєпископ-коад’ютор Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого) за участі владики Генрі Донзе (римо-католицького єпископа Тарбу та Лурду).
Нині мають українці в Лурді не тільки церкву, а й великий дім, де живе священник та сестри-законниці, навпроти церкви — український готель Святої Родини, а поміж церквою і готелем пролягає Rue De L’Ukraine (вулиця України). І це вселяє надію на те, що Біла Дама Непорочного Зачаття з Лурду оберігає і Україну.
Настя ГОРЛИЦЯ
