Джордж Вільєрс, 1-й герцог Бекінгем — одна з найвідоміших постатей англійської історії. Багатство, влада та скандали були невід’ємною частиною його життя, яке стало джерелом натхнення для численних митців, зокрема творців сучасних кінофільмів про мушкетерів. Проте образ Бекінгема, зображений у цих фільмах, часто далекий від дійсності.
Вільєрс народився 1592 року в Бруксбі, графство Лестершир, у родині дрібного дворянина. Навчався в Кембриджському університеті. У 1614-му, у віці 21 року, він привернув увагу короля своєю міцною статурою, вродою, вмінням добре танцювати і гарно фехтувати. Єпископ Глостерський Годфрі Гудмен навіть назвав Вільєрса “найгарнішим чоловіком в усій Англії”, акцентувавши при цьому на його зовнішності, вмінні розмовляти і характері.
Так Джордж здійснив мрію своєї матері Мері, яка, овдовівши, найбільше хотіла, щоб її син досяг успіху при королівському дворі. У 1616 році Джордж Вільєрс дістав титул спершу віконта, а згодом графа, маркіза та герцога Бекінгемського. Він став одним із найвпливовіших людей в Англії, обіймаючи ряд важливих державних посад, зокрема лорда-адмірала та лорда-скарбника.
Бекінгем став насправді головою англійського уряду за вже немолодого короля Якова I і відігравав важливу роль в англійській політиці та дипломатії протягом перших трьох десятиліть XVII століття. У 1620-х роках герцог виступав за агресивну зовнішню політику Англії, зокрема, підтримуючи (щоправда, безуспішно) ідею вступу країни у Тридцятилітню війну на боці протестантських держав континентальної Європи. Подейкували також, що саме через Бекінгема були розірвані перемовини з іспанським королівським двором про шлюб принца Валлійського з іспанською інфантою і дійшло зрештою до оголошення Англією війни Іспанії.
Одним із тих, хто допомагав піднятися Вільєрсу, був філософ і юрист Френсіс Бекон. Він писав молодому аристократові листи, де давав поради щодо державного управління. На знак вдячності Бекінгем посприяв у призначенні 1618 року Бекона лордом-канцлером, за що той робив усілякі послуги друзям і спільникам герцога. Коли ж Бекона викрили і звинуватили у зловживаннях, Бекінгем не заступився за нього, рятуючи свою репутацію.
Сучасні вчені вважають, що насправді герцог Бекінгем не мав близьких стосунків з дружиною французького короля Людовіка XІІІ Анною Австрійською.
Загалом парламентська опозиція різко критикувала діяльність королівського фаворита, вважаючи його основним інструментом монаршого свавілля. Вона звинувачувала герцога у нестійкій зовнішній політиці, що призвела до невдалих війн з Іспанією (1625 — 1630) і Францією (1627 — 1629). Парламент не раз звинувачував Бекінгема в порушенні національних інтересів і вимагав його судового переслідування.
Попри численні чутки про нетрадиційні зв’язки Бекінгема з королем Англії як основну причину його стрімкого кар’єрного злету, герцог мав сім’ю. У 28 років він одружився з донькою графа Ратленда Кетрін Меннерс, у них народилося четверо дітей.
Попри твердження письменника Александра Дюма, сучасні вчені вважають, що насправді герцог Бекінгем ніколи не мав статевих стосунків з дружиною французького короля Людовіка XІІІ Анною Австрійською. Однак відомо, що 1625 року біля міста Ам’єн стався інцидент, після якого герцогу заборонили ступати на землю Франції. Дійшло до нього після того, як 11 травня 1625 року принцеса Генрієтта-Марія, сестра Людовіка XIII, одружилася з англійським королем Карлом I. Супроводжувати наречену з Парижу до Лондону доручили герцогу Бекінгему.
До кордонів Франції принцесу проводжали численні представники королівського двору, поміж них королева-мати Марія Медічі та королева Анна Австрійська. В один із вечорів герцог спробував домогтися прихильності королеви, але переборщив із залицяннями, збивши Анну з ніг і подряпавши їй стегно. Коли на крик королеви прибігли слуги, Бекінгем утік. Однак плітки про цей інцидент швидко поширилися Європою, тож ображений Людовік не тільки посварився з дружиною, але й заборонив Бекінгему відвідувати Францію. Проте сучасні вчені вважають, що немає насправді жодних свідчень того, що Бекінгем і королева були коханцями.
Заборони Людовіка ХІІІ не завадили Бекінгему згодом почергово налагодити приязні взаємини з ворогами французького короля — гугенотами та кардиналом Рішельє. Спочатку він направив англійські кораблі, намагаючись зняти облогу гугенотської фортеці Ля-Рошель. А згодом уже допомагав Рішельє боротися з гугенотами.
Через три роки після ам’єнського інциденту герцог Бекінгем загинув. 23 серпня 1628 року його убив лейтенант Джон Фелтон, який був релігійним фанатиком і вважав, що герцог є ворогом протестантизму та Англії. Вільєрс спробував витягти зброю, закричавши: “О Боже! Цей негідник вбив мене!”, але незабаром помер. Смерть Бекінгема стала трагічним кінцем блискучої, але короткої кар’єри. Він залишив по собі неоднозначну спадщину, ставши однією з найсуперечливіших постатей в англійській історії.
Іван ГАВРИШ
