Термін “Вавилонська вежа” для нас став символом безладу, який настав унаслідок кари Божої за бажання людей збудувати “драбину” до неба.
Нині розповідь про те, що Господь змусив людей розмовляти різними мовами, щоб вони не порозумілися і покинули будівництво, ми сприймаємо як легенду. Проте нещодавні археологічні дослідження вчених Британського музею в Іраку підтверджують, що така споруда справді існувала, бо знайдено будівельні матеріали, описані в Біблії.
Отож дізнаємося про приблизне місце її спорудження, матеріал та будівничих.
Цегла царя Навуходоносора II
Торік на британському телеканалі Smithsonian Channel був продемонстрований документальний фільм “Секрети розкрито: Вавилонська вежа”, в якому доктор Ірвінг Фінкель представив знайдену в Іраку оригінальну вавилонську цеглу, яка нині зберігається у Британському музеї.
Доктор Фінкель пояснив: “У Книзі Буття буквально сказано: “І стала в них цегла замість каменів, а земляна смола замість вапна”. У цій цеглі є сліди будівельного матеріалу тих часів: бітум чи стародавня смола, який конкретно згадується у біблійній історії”. Тому саме наявність бітуму (природної органічної речовини з вуглеводною основою) є ключовою ознакою того, що споруда безпосередньо пов’язана з описом у Біблії.
На карті позначено ймовірний район місцезнаходження “драбини” до неба.
Окрім того, дослідники заявили, що на ребрі цеглини викарбувано ім’я царя Навуходоносора II, який, на їхню думку, і замовив будівництво вежі.
Археологи стверджують, що це не єдине свідчення зведення споруди, описаної в Книзі Буття. Декілька років тому доктор Ендрю Джордж з Лондонського університету вивчав кам’яну табличку VІ століття до н. е. Розшифрувавши на ній напис, учений виявив, що той відповідає біблійній розповіді про будівництво Вавилонської вежі.
Легенда про нащадків Ноя
Згідно з біблійним переказом, після Всесвітнього потопу на початку ІІІ тисячоліття до н. е. нащадки Ноя, які розмовляли однією мовою, розселились у месопотамській долині Шинар (або Сеннаар). Нащадок Хама, одного з трьох синів Ноя, і син Куша — цар хамітів Німрод, аби прославитися і не коритися нащадкам Сима та Яфета, вирішив звести місто Вавилон, назва якого з мови шумерів Bab-ily означає “врата Бога”. “А Куш породив Німрода, він почав бути сильним на землі. Він був дужий мисливець перед Господом; Тому то говориться: дужий мисливець, як Німрод”, — написано в Біблії.
Німрод вирішив збудувати вежу “висотою до самих небес”, використовуючи випалену цеглу та земляну смолу (бітум). Спершу спорудження йшло швидкими темпами. Але Бог, розгніваний нечуваною людською зухвалістю, “змішав їхні мови”, внаслідок чого люди перестали розуміти одне одного.
“І зійшов Господь, щоб побачити місто та вежу, що людські сини будували її. І сказав Господь: ось один народ, і мова одна для всіх; і ось що почали вони робити, і не відстануть вони від того, що задумали робити. Зійдемо ж, і змішаємо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного. І розсіяв їх Господь звідти по всій землі”, — йдеться у Святому письмі.
Опісля нащадки Яфета пішли на захід і розселились у Європі, Симові залишились в Азії, а Хамові пішли в Африку, але частина їх також залишилася в Азії. Люди, розселившись по землі, поступово забули свій рід і утворили окремі самостійні народи зі своїми звичаями та мовами.
Тому інше значення слова Вавилон відтворюють від давньоєврейського слова balal — “змішання”. Це навмисне біблійне спотворення назви міста, що засноване на схожості звучання слів, насправді відображає й історичну реальність.
Результати археологічних розкопок свідчать, що час загибелі Вавилона — це час великого переселення племен і народів, змішання їхніх мов і звичаїв, освоєння і захоплення нових територій.
Але повернемося до Навуходоносора ІІ, за якого Вавилон процвітав, бо отримував данину, яка раніше йшла в Ніневію, а тому цар не мав нестачі в робочих руках і не повинен був боротися за незалежність. Його війни тільки збільшували матеріальні засоби й доправляли тисячі полонених — дармових працівників. Тому за його правління Вавилон абсолютно оновився, і сучасні археологічні розкопки виявляють сліди періоду правління цього царя.
І ось, мріючи про світове панування, Навуходоносор ІІ у січні 597 року до н. е. досяг Єрусалима. Опір не чинили, і 3023 знатних юдеїв було взято у полон. А у березні цього ж року ще 10 000 юдеїв були виселені у Вавилон.
На думку І. Фінкеля, Вавилонську вежу будували саме полонені юдеї, яких вивезли з Єрусалима. Спершу вони були захоплені грандіозністю споруди, але з часом почали сприймати її як символ гноблення. Це може пояснити той факт, чому Вавилонську вежу вважають проявом повстання проти Творця.
“Коли ви прочитаєте перші розділи Біблії, то стане зрозуміло, що деякі з них узяті з власних записів юдеїв, а деякі з них містять розповіді, з якими вони, напевно, вперше стикнулися у Вавилоні, які були настільки потужними та вражаючими, що автори, філософи, які працювали над текстами на івриті, включили їх, щоб розповісти власну історію, — пояснює доктор Ірвінг Фінкель. — Руйнування вежі було для полонених способом переписати свою історію”.
А може, веж було декілька?
На думку сучасних учених, на біблійну історію про Вавилонську вежу, ймовірно, вплинув зикурат (так називають східчасту культову споруду в Стародавньому Межиріччі) Етеменанкі, назва якого перекладається із шумерської як “Наріжний камінь небес і землі”. За весь час вежу декілька разів зносили й відновлювали. Вперше на цьому місці зикурат був побудований ще до Хаммурапі (1792 — 1750 роки до н. е.), до нього ж встигли і розібрати. Опісля легендарна споруда була відновлена при царі Набопаласарі (правив з 626-го по 605 рік до н. е.), а вже кінцеве будівництво вершини взяв на себе його наступник Навуходоносор ІІ.
Величезний зикурат був зведений під керівництвом архітектора з Ассирії Арадахдешу. Він складався з семи ярусів загальною висотою приблизно 100 метрів. Діаметр споруди був майже 90 метрів.
На вершині зикурату було святилище, присвячене головному божеству Вавилона — Мардуку (у Біблії він згадується як Меродах, греки ототожнювали Мардука із Зевсом, а римляни з Юпітером). У зикураті саме для нього були встановлені позолочене ложе і трон. Окремі приміщення були призначені для інших богів вавилонського пантеону, а також для “старших” богів Ану та Енліля. Храм був прикрашений великими бичачими рогами з бронзи — символом божества.
В основі вежі в Нижньому храмі була статуя самого Мардука з чистого золота загальною вагою 2,5 тонни. На будівництво зикурату Етеменанкі у Вавилоні використали приблизно 85 мільйонів цеглин. Вежа виділялася серед усіх споруд міста й створювала враження могутності та величі. Жителі міста щиро вірили в сходження Мардука у своє місце проживання на землі й навіть говорили про це знаменитому Геродоту, який побував тут у 458 році до н. е. (через півтора століття після будівництва). Тепер від нього залишилися лише руїни, розташовані приблизно в 90 км на південь від столиці Іраку Багдада.
Окрім цієї споруди, на цих землях є ще одні руїни, які претендують на звання Вавилонської вежі — Еурмеімінанкі (у перекладі з шумерської “Храм семи володарів небес і землі”) — 7-східчастий зикурат у Борсиппі, що за 20 км на південний захід від Вавилона. Споруду висотою 70,4 метра заново відбудували за часів правління Набопаласара та його сина Навуходоносора ІІ на залишках вежі другого тисячоліття до н. е., про що свідчить знайдений на руїнах Еурмеімінанкі напис: “Я (Навуходоносор II) відновив і довів до досконалості диво Борсиппі, храм семи сфер світу. Я звів його з цеглин та вкрив міддю. Я оздобив це святилище Бога мармуром та коштовним камінням”.
До речі, точне місцезнаходження Вавилона невідоме, але загальновизнано, що він був у межах сучасного Іраку. Енн Хабермас, дослідниця тем стародавньої історії, пов’язаних із Біблією, стверджує, що історичний, географічний і геологічний аналізи показують, що “Вавилонська вежа, скоріш за все, була побудована десь усередині трикутника, позначеного в своїх точках річкою Хабу в Північній Сирії, Телль-Браком. Існує ймовірність того, що ми можемо знайти фактичне місце Вавилонської вежі, але для цього знадобляться подальші дослідження, а також археологічні розкопки”.
Незалежно від справжнього розташування Вавилона, дослідники сходяться на тому, що місто колись було жвавим центром торгівлі та мистецтва, а у певний момент історії навіть центром світу.
...На жаль, нема точних відповідей, де була споруджена Вавилонська вежа, коли і який мала вигляд? Але її існування — правдивий факт. Ймовірно, Вавилонська вежа — це складне поєднання багатьох століть будувань, руйнувань і відбудовувань. Це символ прагнення людини до небес, до пізнання вищих сил і мрії про панування над ними, що часто веде до розчарування, як сталося у біблійній історії про Вавилонське стовпотворіння.
Меланія ГАЛУШКА
