1918 рік. Завершилася надзвичайно кривава й перша в історії світова війна. Післявоєнний устрій Європи узаконив Версальський мирний договір, про який французький маршал Фердинанд Фош сказав: “Це не мир. Це перемир’я на 20 років”.
Він мав рацію, оскільки Версальський мир не вирішував територіальних претензій різних європейських режимів, через які й почалася війна, а лише пригашав їх. Німеччина постраждала найбільше. Разом з Австрією їй начепили ярлик “палія війни”, на країну наклали величезні репарації. Німеччина втратила 10% населення і 13% території, а також свої колонії.
Водночас, згідно з Версальським мирним договором, на балтійському узбережжі виникло Вільне місто Данциг (нині Гданськ), яке було під захистом Ліги Націй. До його складу входив безпосередньо сам Данциг, а також Сопот, Тігенгоф (Новий Двур), Нойтех (Новий Став), а також 252 села та 63 хутори. Його територія становила 1,966 тис. кв. км. На час свого створення (у 1919 році) населення Вільного міста становило 357 тис. осіб, 95% з яких були етнічними німцями.
Данциг був у митному союзі з Польщею, яка отримала контроль над портом, залізницями та правом здійснювати митний контроль, що стало важливим для доступу до Балтійського моря. Від німецької землі Померанія місто було відокремлене так званим польським коридором, що дав країні вихід до моря завдовжки 71 км і “розрізав” володіння Німеччини. Його максимальна ширина становила 200 км, мінімальна — 30 км.
Внаслідок Версальського договору Німеччина втратила 10% населення і 13% території, а також свої колонії.
Якщо уряд Веймарської республіки ще мирився з окремим статусом Данцига, то після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів риторика офіційного Берліну суттєво змінилася. Адольф Гітлер і нацистська партія активно проводили політику перегляду Версальського договору. Їхня мета полягала в об’єднанні всіх німців у єдиній державі та відновленні могутності Німеччини. Гітлер спочатку проводив політику дружніх взаємин з Польською республікою і навіть у 1934 році підписав Договір про ненапад між Німеччиною і Польщею. Однак згодом тема Данцига перетворилася на ключову в німецькій пропаганді. Вона стала особливо актуальною після того, як Німеччина анексувала Австрію та Судетську область у Чехословаччині.
21 березня 1939 року Гітлер запропонував Польщі погодитись на переселення німців у Данциг. Також він хотів отримати сухопутний та морський транзит через “польський коридор”. Німці зажадали статусу екстериторіальності (тобто непідвладності Польщі) для шосе Берлін — Данциг та залізниці через “коридор”. Польська республіка погоджувалася на будівництво німецького шосе та на дозвіл для німецького залізничного руху, але заперечувала приєднання Вільного міста Данцига до Рейху.
Польща під керівництвом президента Ігнація Мосціцького та маршала Едварда Ридз-Сміглого була рішуче налаштована захищати свою незалежність. Польське суспільство, добре розуміючи загрозу з боку нацистської Німеччини, демонструвало високу патріотичну готовність до оборони країни. Уряд Польщі розумів, що поступка вимогам Німеччини означала б фактичне підкорення країни й що у разі задоволення територіальних претензій фюрера він відразу ж висуне нові. Двосторонні стосунки загострилися до краю.
Врешті Гітлер призначив день вторгнення до Польщі. Воно мало статися 26 серпня. Того дня був оприлюднений ультиматум Третього Рейху Польщі. Берлін вимагав від Варшави таке:
1. З огляду на його суто німецький характер і одностайну волю його населення Вільне місто Данциг має бути негайно повернене Німецькому Рейху.
2. Територія, відома як “польський коридор”, тобто територія, обмежена Балтійським морем і лінією, що йде від Марієнвердера до Грауденца, Кульма, Бромберга (включаючи ці міста), а потім у західному напрямку до Шенланке, сама має вирішити, чи стане вона частиною Німецького Рейху, чи залишиться з Польщею.
3. Для цього на цій території буде проведено плебісцит. Усі німці, які проживали в цій місцевості на 1 січня 1918 року або які народилися там до чи раніше цього дня, а також усі поляки, кашуби тощо, які проживали в цій місцевості на той день, або які народилися там до вищезазначеної дати, мають право голосу. Німці, які були вигнані з цієї території, повертаються з метою реєстрації своїх голосів.
Для того, щоб забезпечити неупереджений плебісцит і гарантувати, що необхідні та масштабні приготування до плебісциту будуть проведені належним чином, Міжнародна комісія, що складається з членів, призначених чотирма Великими державами — Італією, СРСР, Францією і Великою Британією, повинна бути негайно утворена й поставлена під контроль цієї території. Ця комісія має здійснювати суверенні права на всій території. З цією метою територія буде евакуйована польськими військовими силами, польською поліцією та польською владою в найкоротший термін, який буде погоджено.
4. Польський порт Гдиня у межах польського поселення не входить до цієї зони, але принципово визнається польською територією.
Деталі кордонів цього польського порту будуть визначені Німеччиною і Польщею та, якщо необхідно, встановлені Міжнародним арбітражним судом.
5. Для того, щоб дати достатньо часу для необхідної та масштабної підготовки до проведення неупередженого плебісциту, цей плебісцит не має відбутися раніше ніж мине 12 місяців.
6. Для того, щоб протягом цього періоду лінії сполучення Німеччини зі Східною Пруссією та доступ Польщі до моря могли бути необмежено забезпечені, мають бути визначені певні дороги та залізничні лінії, щоб полегшити безперешкодний транзит. У зв’язку з цим можуть стягуватися лише такі податки, які необхідні для утримання шляхів сполучення та для здійснення транспортування.
7. Рішення про виділення цієї території приймається абсолютною більшістю поданих голосів.
8. Щоб забезпечити після плебісциту (незалежно від його результату), необмежену комунікацію Німеччини з провінцією Данциг — Східна Пруссія, а також вихід Польщі до моря, Німеччина зобов’язується, якщо ця територія буде повернута Польщі в результаті плебісциту, отримати екстериторіальну зону руху, що пролягає, скажімо, від Бютува до Данцига чи Діршау з метою будівництва німецької автомобільної магістралі, а також чотириколійної залізничної лінії.
Спочатку німецьке вторгнення до Польщі було призначено Гітлером на 26 серпня. Того дня був оприлюднений ультиматум Третього Рейху.
Будівництво автомобільної дороги та залізниці має бути виконано таким чином, щоб польські шляхи сполучення не були зачеплені, тобто їх слід перемостити або підмостити. Ця зона буде мати ширину один кілометр і буде територією Німеччини. Якщо результат плебісциту буде на користь Німеччини, то Польща матиме ті самі права, які мала б Німеччина, будувати екстериторіальне автомобільне та залізничне сполучення, щоб забезпечити їй вільний і необмежений доступ до порту Гдиня.
9. У разі повернення Рейху “польського коридору”, останній заявляє, що готовий домовитися з Польщею про обмін населенням, якщо умови в коридорі сприяють такому обміну.
10. Будь-які спеціальні права, на які претендує Польща в порту Данциг, повинні обговорюватися на паритетній основі в обмін на рівні права для Німеччини в порту Гдиня.
11. Щоб уникнути будь-якого відчуття загрози чи небезпеки з обох сторін, Данциг і Гдиня віднині матимуть суто комерційний характер; тобто жодне з цих міст не повинно бути забезпечене засобами військового захисту чи укріпленнями.
12. Півострів Гела, який за результатами плебісциту буде віднесений або до Польщі, або до Німеччини, також буде демілітаризований у будь-якому разі.
13. Уряд Німеччини, маючи серйозні претензії щодо поводження поляків з меншістю, і польський уряд, вважаючи себе вправі подавати скарги проти Німеччини, погоджуються розслідувати всі скарги щодо економічної та особистої шкоди, а також інші терористичні акти. Німеччина та Польща зобов’язуються відшкодувати меншинам з обох сторін будь-які економічні та інші збитки, заподіяні їм з 1918 року; та/або скасувати всі експропріації або іншим чином повністю відшкодувати відповідній особі або особам за ці та інші посягання на економічне життя.
14. Щоб позбавити німців, які залишилися у Польщі, а також поляків, які залишилися в Німеччині, відчуття, що вони позбавлені переваг міжнародного права, і, перш за все, щоб дати їм певність, що їх не примушують брати участь у акціях, надаючи послуги такого роду, які не сумісні з їхніми національними переконаннями, Німеччина та Польща взаємно погоджуються захищати права відповідних меншин шляхом найбільш повних і зобов’язуючих угод з метою гарантування цим меншинам збереження, вільного розвитку та культивування їхніх національних звичаїв, звичок і традицій, щоб надати їм, зокрема, і з цією метою, форму організації, яку вони вважають необхідною. Обидві сторони зобов’язуються не призивати представників меншини на військову службу.
15. У разі досягнення угоди на основі цих пропозицій Німеччина та Польща заявляють про готовність негайно віддати наказ і провести демобілізацію своїх відповідних збройних сил.
16. Будь-які додаткові заходи, необхідні для прискорення виконання вищезазначеної угоди, повинні бути взаємно погоджені між Німеччиною та Польщею.
Однак у ситуацію несподівано для фюрера втрутилася Велика Британія. Бажаючи будь-що запобігти початку радянсько-німецької агресії проти польської держави, за день до початку військової операції Гітлера і появи ультиматуму, 25 серпня британці підписали з поляками “Англо-польський військовий альянс”, згідно з яким у разі нападу на одну із сторін інша зобов’язана була оголосити агресору війну. За наявності англо-французького договору про взаємодопомогу це означало, що війну Німеччині одночасно оголосить і Франція.
Збентежений Гітлер зупинив війська. Ультиматум виявився лише гучним пропагандистським ходом для внутрішнього вжитку, але користі не приніс. Підбадьорена Лондоном влада Польщі відкинула домагання Гітлера. Війна розпочалася лише 1 вересня. Так суперечка за балтійський порт Данциг призвела до початку Другої світової війни.
Іван ГАВРИШ
