Нагадаємо, у проекті газети "Експрес" 36-річний американець Майкл Корніят оселився у черкаському селі Івківці, аби пожити як справжній український селянин.
Неділя! Нарешті у селі — повноцінний вихідний. У Майкла — радісні передчуття, втім усе виявиться не так просто.
Спершу — до храму
Навіть у неділю Івківці не сплять довго. Селяни встають о шостій ранку. О цій порі прокинувся й Майкл. Разом із господарями нагодував худобу, хутко поснідав. Збирається до церкви. У селі — один храм, і службу в ньому правлять раз на місяць.
"Я бував у православних церквах, але тільки на екскурсії. Власне такої служби Божої ніколи не бачив, — каже Майкл дорогою до храму. — Адже сам я з католицької родини".
Івківська церква — маленька. На службу сьогодні прийшло лише п'ятеро. Серед них і Майкл. Американець стежить за поведінкою інших, намагається повторювати їхні дії, вслухається у церковний спів. І так дві з половиною години.
"Уся спина стерпла! — каже мені після того, як виходимо з храму. — Я собі подумав: як ота бабуся, що була в церкві, витримала усю службу стояти? У нас у храмах люди сидять. Було незвично, що вся слубжа складається з речитативу і пісень. А ще в українських священиків незвичний одяг, пістрявий такий".
Утім довго дискутувати про українські церкви часу нема. Адже у Майкла сьогодні — важлива подія! Ще першого дня в Івківцях він пообіцяв селянам, що почастує їх американсьою їжею. Сьогодні Майкл готуватиме бургери за рецептом своєї родини. А Валя з Грішею запросили чимало друзів. Буде справжня українська гостина.
Фірмові бургери Майкла і спецвареники Валі
Перш за все виходець із Нью-Йорка береться розтопити піч. Складає гілля, папір, підпалює, дмухає... Запалити вдається не з першого разу, утім після декількох спроб у печі вже тріскотить вогонь.
Час і саму страву готувати. Чоловік бере свіжий телячий фарш і формує великі котлети. Ні хліба, ні яєць попередньо не додає. Викладає котлети на сковорідку, яка тим часом розігрілась на печі, а поки обсмажує — посипає сіллю і перцем.
Щоб перевірити готовність страви, каже Майкл, досить натиснути на котлету: якщо сік витікає — ще сира всередині.
"У США ми часто таке готуємо, — розповідає чоловік. — Американці справді їдять дуже багато бургерів! Це в нас найдешевша їжа".
Чоловік хутко впорався з американською стравою, тому Валя просить
його допомогти ліпити вареники із сиром. "Береш вареницю,
накладаєш сир і зліплюєш тісто докупи", — пояснює жінка послідовність дій.
Майкл уперше в житті бере до рук кружальце тіста, накладає сиру
і ліпить трохи кривенький вареник.
За роботою жінка вирішує повчити американця українських слів, а він її — англійських. "Сир", — господиня вказує на начинку вареників. "Сіир", — повторює Майкл і називає англійський відповідник — "чіз". Валя запам'ятовує. "Варениця", — мовить далі. "Доу", — гостеві важко вимовити це слово українською, та й як його перекласти? Тому Майкл вчить Валю іншого виразу — "пінч клоузд". Чоловік показує, як втискає пальцями вареницю. "Зліпити!" — здогадується господиня.
За балачкою й робота швидко минула. Ось Валя уже натягує на каструлю марлю і розкладає на неї вареники.
Страву жінка готує на парі, запевняє — так смачніше. Десять хвилин — і фірмові вареники готові! Господиня викладає їх у тарілку.
"Таких вареників я ще ніколи не куштував", — каже Майкл. А гості вже на порозі!
Гостина!
Гріша швиденько перевдягається у святкову вишиванку. Валя ставить на стіл частунки. Крім вареників — капусняк. "Я його варю шість годин. Потім — на ніч у погріб, щоб набрав смаку. І на наступний день розігріваю”, — метушиться господиня. Всі напої на гостині — домашні. Гріша сам робить вино, настоянки, самогон.
Дев’ятеро гостей — уже за столом, зокрема Ніна, Льоня, Людмила та Володимир, Людмилина донька — вчителька англійської Олена із сином. Саме вона показувала Майклові сільську школу.
Американець гордо виносить до гостей апетитні бургери. Застілля починається з чарчини. Гріша наливає Майклові самогону, який американець називає "домашнім віскі". Господар виголошує тост, дякуючи гостеві за те, що організував застілля. Майкл перехиляє чарку, морщиться, видихає набік. Ніхто не пояснив ньюйоркцеві, що самогон треба закусувати!
"На смак справді як віскі. Дуууже міцне віскі", — каже Майкл.
Тим часом гості тягнуться до бургерів. Дехто їсть частинами — окремо котлету, окремо помідор, окремо цибулю. Хтось користується ложкою. "Смачно, Майкле! Дуже смачно! Поділишся рецептом? Я теж такі готуватиму!" — вигукує Гріша. Гості схвально хитають головами.
А Майкл бере з великої тарілки вареник. Ложкою ріже, виделкою наколює і з апетитом куштує.
За столом заводять пісню. 65-річна бабуся Ніна виспівує: "Хто з любо-о-о-о-в’ю не знається, той горя не зна-а-є". Майкл донині не чув українських пісень...
"Чоловіки п’ють стоячи, а жінки — до дна", — вигукує Гріша. Майкл підводиться і перехиляє чарку. Далі гостю наливають квасу. "У США такого не знайдеш. Трохи схоже на пиво", — прицмокує.
"Ой, із бочечки точеться, горілочки хочеться. А з бочечки — та й в роток, щоб не болів животок", — співає Ніна, до неї приєднується Льоня.
Майкл розуміє: зараз знову наливатимуть. "А можна мені компот?" — питає у Гріші. Той доливає "віскі" і відповідає: "Твоя черга казати тост!"
Майкл підводиться: "Хочу подякувати вам за смачні страви та за нових українських друзів".
"Гуд, гуд", — каже Льоня.
А Валя уже й зі столу збирає та солодке подає. Час на забаві летить швидко.
"Пора мені йти, бо корови самі на пасовищі", — каже Людмила. Адже в селі корова — як дитина у місті. А ще й годувальниця, бо ж способів заробити в Івківцях — обмаль. До прикладу, Людмила працює у місцевому музеї — показує туристам, як пекти хліб, робити ляльки-мотанки. Платять 300 гривень за день. Але робота є переважно лише у вихідні.
Більшість тутешніх живе із пенсії. Товар купують у пересувному магазині, який заїжджає у село раз на тиждень. В Івківцях нема ні аптеки, ні клубу, ні бібліотеки. Лише музей та автобусна зупинка. Транспорт сюди їздить рідко — погані дороги. "Автомобіль постійно треба ремонтувати, — нарікає за розмовою Гріша. — Заїдеш на ремонт — і пенсію залишиш".
...Вечоріє. Людмила та Гріша прощаються з господарями й Майклом. Йдуть також забирати "годувальниць" із пасовища. Інші гості й собі починають збиратися додому.
ВИСНОВКИ
"Я помітив дещо спільне між американським й українським селом. Люди все життя живуть осіло, — роздумує Майкл. — Селяни в Івківцях і в нас мають схожий принцип: мій будинок — моя фортеця, і покидати її нема сенсу.
Утім є і відмінність: у Сполучених Штатах, якщо ти на старості залишаєшся жити із сім'єю, — це велике щастя і велика шана від дітей. Старих людей переважно віддають до пансіонатів доживати віку. В Україні молодь має більше поваги до старості.
Українське застілля вразило дружністю, усі тут — одна компанія. В Америці рідко хтось співає за столом. Традиційних американських пісень у нас немає. А самогон який був добрий! Щоправда, не розумію, як можна його пити так багато!"
Фото Ярослава СТАНЧАКА
Пригоди Майкла в українському селі завершились! Американець, який вперше прожив майже тиждень у дуже незвчиних для себе умовах, повернувся до свого традиційного ритму життя. Однак ця подорож на Черкащину змінила його. Як саме? Що вразило Майкла найбільше, чи мріє він повернутсь в Івківці та чи хотів би стати українським селянином і чому? Читайте роздуми та висновки нашого героя у наступному номері!
