У другій частині багатосерійного репортажу уродженець Нью-Йорка виконує звичну роботу в селі: годує худобу, пересаджує смородину, доїть корову й порівнює українських та американських фермерів.
"Майку, прокидайся! — гукає Гріша американця. На годиннику — шоста ранку. — У нас багато роботи". Майкл звик вставати близько одинадцятої години. Тож підвестися з ліжка не так і легко. Утім пора прокидатися. Доброго ранку, Майкле! Попереду — важкий день. Ти готовий трудитися, як справжній український селянин?
...Майкл зривається з печі, на якій спав, протирає очі. Натягує штани, светр. Виходить надвір вмиватися. Заледве переступає поріг, як тіло хапають дрижаки. Майкл обхоплює себе руками. "Та ж не холодно, Майку. Чого ти?" — сміється Гріша. Він — у розстебнутій блакитній сорочці. Термометр показує вісім градусів. Майкл вмивається холодною водою і швидко біжить до хати. "Трохи посиджу на ліжку, зігріюся", — спирається на стінку й заплющує очі. Валя запрошує всіх до сніданку. "А де Майкл?" — питає. Виявляється, заснув...
Ласкаво просимо у хлів
Хоч це було й нелегко, Майкл змусив себе підвестися з ліжка. Снідаємо. Утім розсиджуватися за столом часу нема — з хліва долинає рохкання голодних свиней.
"Зараз підемо по гарбузи в сад. Треба принести їх до хліва й натерти", — командує Гріша. Чоловіки беруть в обидві руки по гарбузу, несуть до терки.
"Отак ставиш зверху половинку гарбуза і крутиш ручку. Зрозумів?" — показує господар.
Американець повторює рухи Гріші. Відра заповнені. Несуть свиням.
"Ооооох! Оце запах!" — Майкл затуляє ніс вільною
рукою і вкидає порцію їжі свиням у корито.
"Ооооох! Оце запах!" — Майкл затуляє ніс вільною рукою і вкидає порцію їжі свиням у корито.
Згодом годує качок і йде збирати яйця. До речі, домашні яйця — велика любов Майкла. Називає їх "бабушка еггс" ("eggs" з англійської "яйця"), купує на ринку і хвалить за дуже жовті й смачні серединки. У відрі Майкла — три яйця. "В Америці такі можна купити тільки в спеціальному супермаркеті. Коштують вони навіть для американців дорого — близько 300 гривень за десяток. Тож переважно їмо фабричні..."
Ходімо, Майку, на город!
Кулики вирощують буряки, картоплю, кукурудзу, малину, смородину...
На городі є навіть великий кущ хмелю.
"Із цього роблять пиво?" — запитує американець. Ми перекладаємо запитання українською для Гріші.
"Так, Майку. Знаєш, якби не треба було допомагати дітям, я б робив пиво для свого задоволення і пасікою опікувався", — мріє Гріша. Опісля розповідає Майклові про завдання — треба зібрати кукурудзу.
Господар розкриває листя першого качана, виламує його і кидає в мішок. Майкл повторює. За десять хвилин чоловіки працюють уже синхронно.
"О, добрим господарем будеш", — задоволено каже Гріша. Мішки з качанами відносять на горище стодоли.
На подвір’ї чоловіки беруть із собою лопати.
"Тако, Майку, дивись, — Гріша обкопує кукурудзу лопатою і витягує весь пагін. — Зрозумів?" Майкл уперше в житті встромляє лопату в грунт, повторює нескладну послідовність рухів. І ось уже несе сніп кукурудзи.
"Це навіть цікаво. Ще б не так спекотно!" — гість стирає рукою піт із чола. А господареві хоч би що! "Бери лопату, викопаємо кущі", — кличе.
Майкл обережно обкопує кущ за кущем.
"Зараз американець мені посадить смородину, а я потім буду сюди екскурсії водити, розвивати туристичну привабливість регіону", — Гріша голосно сміється зі свого бізнес-плану.
Щоби ягоди родили, землю треба підживити. "Тримай відро. Наберемо перегною", — каже господар.
Майкл ще не знає, що таке перегній і навіщо його використовують у городництві...
Далі чоловіки викопують три ями. "Тримай рівно кущ, я буду присипати землею, — каже Гріша. Майкл слухняно підхоплює рослину. — Зверху посипаємо перегноєм, щоби ліпше росло, поливаємо водою".
От і все — на сьогодні робота на городі завершена. Майкл волоче лопату й міркує: "Якби нам у місті вимкнули електрику, перекрили водопостачання і закрили супермаркети, через декілька годин почався б апокаліпсис. А Гріша та Валя дістали б воду з криниці, їжу — з льоху і жили б, як завжди".
До сусіда — на тракторі
Майклові роздуми перериває Гріша. Треба відвезти гарбузи другові. Це неподалік — усього п’ять хвилин повільної їзди на міні-тракторі.
"Я його заправляю двома каністрами солярки, цього на весь рік вистачає", — розповідає Гріша. Всідається за кермо, Майклові дістається табуретка на причепі. "Тримайся міцно", — гукає водій.
Трактор повзе вуличкою. Майкл заворожено розглядає краєвиди. "Мені це нагадує дитинство. Колись дідусь мене возив на тракторі”, — каже.
Трактор повзе вуличкою. Майкл заворожено розглядає краєвиди. "Мені це нагадує дитинство. Колись дідусь мене возив на тракторі”, — каже.
Тракторець під’їжджає до воріт оселі друга Гріші. Майкл прудко вилазить із причепа і простягає чоловікові руку.
"Михайло", — відрекомендовується той.
"Міхаіло", — пригадує український відповідник свого імені Майкл і усміхається.
Гріша дає американцеві тачку — щоб перевозив гарбузи. Майкл усе виконує. "В Україні фермерам дуже бракує техніки, — каже Майкл. — У США майже вся робота автоматизована. Фермерство — це спосіб життя, а не важка праця. В Україні ж досі майже все роблять руками. Це важко. Українці — справжні роботяги".
Тим часом Гріша знову всідається за кермо трактора: "Поїхали, Майку! Там Валя вже їсти зробила. Перекусимо й далі до роботи". Трактор тарахкотить додому.
Біля криниці Куликів зустрічаємо 76-річну сусідку Шуру. У неї власної криниці нема.
"Набереш воду й допоможеш Шурі занести?" — питає Гріша американця. Майкл витягує своє перше в житті відро води з криниці й несе його, розхлюпуючи, до сусідки. Плюс одна добра справа.
До речі, за весь час перебування в селі американець навіть не скуштував води з криниці. Тільки зачаровано спостерігав, як її дістають, і йшов пити бутильовану, яку привіз із собою. "Внутрішній голос підказує мені, що ця вода — не для іноземного шлунка. Я прочитав в інтернеті, що, якщо не вживати її з народження, можна отруїтися. Краще не ризикуватиму". Гріша на таку позицію тільки злегка піднімав брови. Ще не було в Івківціях людини, яка б боялася криничної води.
Тим часом Валя гукає до столу. Чоловіки їдять борщ і картоплю з м’ясом. Господиня припрошує скуштувати домашній хрін до картоплі. Американець тягнеться до тарілочки з червоною сумішшю. "Мммммм, смачно!" — вигукує. Валя широко усміхається.
Ну що ж, час їхати до Люди — допомогти їй з коровами.
Хто доїтиме корову?
Майкл заходить до господи пані Людмили Коломієць та її чоловіка Володимира Лавріненка. З дверей кухні визирає мати жінки — Настя.
"Хеллоу", — вітається до американця.
"Добри ден", — відповідає той.
Людмила з Майклом ідуть на пасовище неподалік хати пригнати корів. У руках жінки — молоток. Підходить до однієї корови і стукає молотком по кілку з різних боків. "Так ми його вибиваємо з грунту", — роз’яснює.
Корови жваво біжать додому. Там господарка напуває їх.
"Одну я подою сама — подивишся, як це робити, а з Каштанкою впораєшся сам, — звертається Людмила до Майкла. — Спочатку миємо їй вим’я водою і протираємо рушником. Тоді береш одну дійку в одну руку, іншу — в другу. Натискаєш зверху великим і вказівним пальцями, щоби затримати молоко в дійках, а іншими трьома витискаєш його. Зрозумів?"
Майкл ствердно киває головою.
Жінка вправно надоює піввідра молока за лічені хвилини. Тепер черга гостя опанувати нову навичку.
Та не встигає американець вмоститися на стільці, як корова змахує хвостом і дає йому ляпаса по обличчі. Хлопець сахається, але не відступає.
Житель Нью-Йорка вперше у житті невпевнено торкається вимені. Далі робить усе за інструкцією: зверху натискає, знизу підтримує і... нічого. Хоч би краплинка молока впала у відро!
Пані Людмила пояснює технологію ще раз. Майкл хапається за інші дійки. Та де там! Корова тільки ще раз ляскає гостя хвостом.
"Збоку видається простіше", — дивується американець. Щосили стискає дійку. З вимені нарешті капає молоко.
Ледь-ледь Майкл надоює декілька ложок рідини. "Може, у неї щось із вименем?" — перепитує хлопець Людмилу. Жінка бере до рук дійки — і молоко ллється струмками.
Американець знову пробує: ну тепер справді зрозумів! Молоко ллється вже ліпше, але йому в обличчя. Або на Людмилу. Або на підлогу. У будь-якому напрямку, але не у відро.
Корова хвилюється, крутить хвостом біля обличчя американця. "Все, годі. І з мене, і з корови!" — Майкл витирає руки і підводиться. На його місце сідає пані Людмила й на раз-два спокійно додоює тварину.
"Тримай, — простягає відро з молоком. — Віднеси на кухню".
Там Майкл куштує напій. "Ммм, це таки смачно, — надпиває ще і ще. — Я раніше не куштував молока не з пакета. Навіть в Україні ніколи не купував свіжого, бо боявся отруїтися. Та, виявляється, домашнє молоко набагато смачніше! Але те, як його добувають, — це одна з найдивніших речей, які я коли-небудь робив".
І ложка меду
Гріша з Майклом повертаються додому. "Тепер ще сходимо до бджіл і будемо йти вечеряти", — каже господар.
"А ви до бджіл у якомусь спеціальному одязі ходите?" — цікавиться Майкл.
"Ну, якщо вони дуже злі, то одягаю білий халат — білий колір їх відлякує. Але зазвичай отак і ходжу, — чоловік вказує руками на голий торс. — А як котра вкусить — то це ж тільки лікує".
Вкусить? Лікує? Майкл дещо занервувався.
"У мене поки що тільки два вулики, але планую розширюватись", — ділиться Гріша.
Пізніше Майкл сідає за стіл, а господар підсуває йому тарілку з медом. "Дуже смачний!" — каже американець і тягне ложку за ложкою.
А Гріша тим часом запрошує Майкла на риболовлю.
"А в нас у США на риболовлю потрібна ліцензія, — порівнює Майкл. — Загалом на все треба мати дозвіл держави або користуватися допомогою фахівців. В Україні з цим простіше".
"Ну все, ще трохи подивлюся телевізор — і спати", — каже Гріша, підводячись з-за столу.
А Майкл підсумовує: "Працювати в селі — весело й цікаво. Хоча навряд чи я був би таким захопленим, якби виконував цю роботу щодня. Ми увесь день були на відкритому повітрі. У Нью-Йорку — це велика розкіш! Більшість людей працює в приміщеннях".
Ну що ж, Майклу час відпочивати — завтра знову треба рано прокидатись. Попереду — безліч пригод!
У наступних номерах "Експресу" читайте про те, як Майкл відвідав сільську школу. Чи порозумівся він із місцевими дітлахами? Які враження справив на американця урок англійської мови? Та як відбувалася лекція, яку організував Майкл? Ну і, звісно, обіцяні гостини — як американець готував в Івківцях бургери для селян.
Далі буде!
