Каністерапія широко використовується у розвинених країнах. Проте в Україні така практика — поки що рідкість.
“Три роки тому до Луцька приїжджала велика група європейських фахівців з каністерапії,— розповідає Алла Лосік, координаторка проекту, волонтерка та зоозахисниця. — Це метод позитивного психосоціального і фізіореабілітаційного впливу на людей, які цього потребують, через спеціально навчених собак. Нас, волонтерів та зоозахисників, теж туди запросили із чотирилапими помічниками. Ми пройшли інтенсивне навчання і працювали переважно з дітьми, хворими на аутизм. Пригадую, в одного з хлопчиків навіть пальці не згиналися — таку важку форму хвороби він мав. Проте після 12 днів “спілкування” із собакою він сам став зав’язувати шнурівки. Це була наша велика перемога. Батьки дитини не стримували сліз”.
Після повномасштабного вторгнення, додає співрозмовниця, потреба у каністерапії зросла, адже збільшилась кількість травмованих під час бойових дій воїнів.
“До нашої команди, яка складалась з малінуа, швейцарських вівчарок та бобтейлів, згодом приєдналась бельгійська вівчарка Чилі, — розповідає пані Алла. — Її залучали до пошуку людей, собака брала участь у різних змаганнях і посідала призові місця. Ще зовсім недавно вона охороняла СІЗО у Бахмуті, але через постійні обстріли тварину довелося евакуювати з міста. Теперішні господарі Чилі — подружжя кінологів з Рівного Сергій та Вікторія — учасники нашого проекту.
І ось нещодавно ми почали співпрацю з одним із рівненських центрів реабілітації ветеранів війни, де проходять лікування воїни з ураженням опорно-рухового апарату та центральної нервової системи. Там була група бійців, які взагалі ні з ким не комунікували. А за годину роботи із собакою Чилі вдалось розговорити хлопця на візку. До цього два місяці з ним працювали психологи, і їм нічого не вдавалося. Загалом Чилі допомогла розговорити багатьох воїнів, які зазнали поранення на Бахмутському напрямку”.
Зоозахисниця додає, що тварин ретельно добирають для зустрічі з воїнами, вчать спеціальної поведінки.
“Для кожної тварини готуємо окрему програму. Собака має бути добрим, терплячим, виконувати команди. Ми приходимо до палати із твариною. Вже під час розмови воїн починає гладити песика і часто розкривається. Нещодавно один із захисників, який довго не розмовляв після полону, вперше розказав про пережите. У неволі його катували, розрізали черевну порожнину... Він казав, що із 35 полонених вижило лише троє. Ми були шоковані, коли це все слухали.
А один кадровий офіцер, який гладив собаку, просто розплакався, згадавши свій дім і чотирилапих улюбленців, які нині далеко. Кожен наш похід до воїнів — справжнє шоу із морем собачих ніжностей. А головне, що це допомагає. Тому плануємо побудувати у місті центр каністерапії, закордонні фахівці готові нам у цьому допомогти”, — каже Алла Лосік.
