Освітня омбудсменка Надія Лещик констатує: торік педагоги мали організувати енну кількість позакласних заходів.
Зокрема, 485 виховних годин, круглих столів, науково-практичних конференцій, приурочених до пам’ятних дат і ювілеїв, рекомендувала провести Верховна Рада. 274 всеукраїнські та міжнародні організаційно-масові заходи було затверджено Міносвіти. 518 фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та змагань визначив Комітет із фізичного виховання та спорту.
На цьому список не вичерпується. Є ще заходи, передбачені програмами та планами на рівні області, району й громади. Є ті, які організовують з ініціативи самого закладу освіти чи на виконання його локальних актів. Є міжнародні та всеукраїнські конкурси, затверджені державними органами.
Надія Лещик вважає надмірною таку кількість позакласних активностей. Тим паче що педагоги нині фізично й емоційно перевантажені та масово звільняються з роботи. На її думку, варто переглянути доцільність проведення більшості заходів у школах.
— На жаль, у нашій шкільній освіті традиційно вся енергія потяга йде у свисток, — каже освітній експерт Віктор Громовий. — Курс на шоу-реформи був узятий ще тоді, коли оголосили “політичну ініціативу” НУШ, і тепер головне — зовнішній ефект. Є таке поняття, як “принцип розумної достатності”. Цей принцип вимагає дотримання розумного балансу навчання на уроках та позаурочної активності. У нас кількість конкурсів, ювілеїв, флешмобів, свят, акцій просто зашкалює. Але... У так званій виховній роботі кількість не переходить у якість, кількість вбиває якість.
— Усе, що понад міру і під примусом, не може бути корисним, — додає співзасновниця Громадської організації “Смарт освіта” Іванна Коберник. — Суть будь-якого заходу — щоб він запам’ятався. Чи може запам’ятатися те, що відбувається мало не щодня і переважно для звіту?
— Тобто варто скоротити кількість таких заходів чи взагалі від них відмовитися?
● В. Громовий:
— Я не закликаю зовсім відмовитися від позакласних активностей. Вони повинні бути, але такі, що органічно доповнюють освітній процес, а не навпаки. Звісно, виховання не має зводитися лише до “псевдоподій”, коли є “свято без свята”, надуманих “акцій”, добровільно-примусових конкурсів, творчих звітів тощо. Має бути сучасний шоу-менеджмент, грамотно наповнений подіями, символами, героями освітній простір та ефективне ціннісне орієнтування.
Від 99% того, що нині “спускають” на школи, треба відмовитися. Урок доброти, день толерантності, тиждень патріотичного виховання, місячник благоустрою... Наші люди досі не розуміють, що доброти на 45 хвилин, толерантності на день, патріотизму на тиждень чи впорядкованого на місяць міста не буває.
● І. Коберник:
— Список може бути будь-якого розміру, але обирати ті чи ті заходи або пам’ятні дати школа має самостійно. Бо надмірність нівелює всю роботу. Перелік, в якому понад 500 заходів на рік, каже нам про те, що жоден захід у ньому узагалі не є важливим. Інакше він не був би у списку такої довжини, а був би в меншому. Тому мене дивують автори: невже вони цього не розуміють? Ну і дивують заходи від міністерств — ці органи центральної виконавчої влади мають формувати державні політики та втілювати їх. Але, мабуть, створювати списки заходів і вимагати звітів легше, ніж виконувати реальну управлінську роботу.
— Як вважаєте, чи буде змінено цю практику?
● В. Громовий:
— Ми по вуха загрузли у болоті ще радянської практики “репетиційної педагогіки”, окозамилювання, демонстрації удаваної роботи. Якщо навіть в умовах ковіду та війни оце божевілля триває, то навряд чи ситуація швидко зміниться на краще. Я далекий від думки, що звернення омбудсменки щось радикально змінить, але вона правильно робить, що порушує згадану тему, — треба лупати цю скалу, крапля камінь точить. Щоб ситуація стала іншою, має бути рішучий спротив освітнім маразмам на всіх рівнях. Зокрема — на низовому. Директор школи повинен мати сміливість сказати: “Ми цього не робитимемо, бо це нічого не дасть”.
Ні цінностей, ні мотивації левова частка таких заходів не пробуджує. Навпаки, вони лише вбивають цікавість до того чи того письменника, до тієї чи іншої події, якщо це захід заради заходу, точніше, заради “пташечки”. Оця інерція радянських практик показухи нині доведена до абсурду з фотозвітиками та відосиками. А є ще ж і гонитва за нібито сучасними мегакрутими формами роботи. Коли читаю про освітянський флешмоб з нагоди чергової річниці Василя Сухомлинського, у мене волосся стає дибки. Я навіть термін придумав для ініціаторів тих дійств — флешмобнуті. Бо інакше те божевілля, яке триває у нашій шкільній освіті, назвати не можу.
● І. Коберник:
— Справді, дуже важливо, щоби вчителі, директори шкіл і діти не мовчали. У таких питаннях треба давати зворотний зв’язок. Бо вимога безконечних вшанувань, святкувань, відзначань і звітів про це заважає освітньому процесу, демотивує дітей і вчителів, дискредитує ідеї культури пам’яті, патріотичного виховання, розвитку громадянських компетентностей. Без зворотного зв’язку від потенційних виконавців під примусом результату не буде. Владні органи, які практикують святоманію і звітоманію, матимуть можливість відповісти, що все окей і в них скарг немає.
