Голова Закарпатської ОВА Мирослав Білецький заявив, що одне з державних підприємств області, яке спеціалізується на виготовленні меблів, хоче взяти на роботу 160 працівників з Бангладеш. Мовляв, через збільшення виробничих потужностей воно має додаткові робочі місця.
Водночас комерційний директор компанії Ярослав Щербан зауважив, що українці не йдуть на роботу, бо, оформлюючись, зобов’язані стати на облік у ТЦК. Хоча середня зарплата на підприємстві 25 тисяч гривень. “У нас є бронь для 50% чоловіків, а проте 50 працівників були мобілізовані та служать, є поранені, які вже демобілізувалися. Є також жінки, які заміняють чоловіків, але деякі види робіт вони фізично не можуть виконувати. Тому підприємство шукає робочу силу — одна з міжнародних рекрутингових агенцій запропонувала нам винайняти працівників із Бангладеш”, — пояснив пан Щербан. Додавши, що наразі на підприємстві чекають перших 30 працівників із цієї країни.
— Опитування роботодавців, проведене минулого року, засвідчило, що близько 75% з них відчуває нестачу персоналу, тобто має проблеми з винаймом людей, — розповідає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування. — В Україні спостерігається насамперед структурне безробіття. Наприклад, люди, які працювали на Маріупольському меткомбінаті й виїхали на захід нашої країни, не можуть знайти подібну роботу, що відповідає їхній кваліфікації. Таких фахівців треба перенавчати, щоб вони освоювали інші професії. Це все стає причиною того, що компанії змушені завозити працівників із-за кордону. Але наразі залучення іноземних трудових мігрантів не є масовим явищем, це радше поодинокі випадки.
— Основна проблема нашого ринку праці — гендерний дисбаланс, — додає Сергій Марченко, засновник рекрутингової агенції “Борщ”, провідний експерт ринку праці. — Якщо до повномасштабного російського вторгнення у структурі зайнятості 49% становили жінки і 51% — чоловіки, то нині ці показники — 60% і 40% відповідно. Тобто маємо дефіцит чоловічих робочих рук, зокрема, через війну. Тому деякі компанії дедалі частіше задумуються про залучення іноземців.
— А от я не згоден з колегами. У нашій країні насправді надлишок робочої сили, — вважає Олександр Хмелевський, кандидат економічних наук. — У довоєнному 2021 році безробіття становило близько 10%. 1,7 мільйона осіб були готові працювати, але не мали роботи. А після початку повномасштабного вторгнення безробіття зросло до 14%. Тобто наразі майже два мільйони українців без роботи. І це лише офіційні дані. Бо чимало безробітних не звертаються до служби зайнятості, а шукають роботу через оголошення, знайомих.
Щоб підвищити зайнятість, у 2022 році уряд запровадив проєкт “Армія відновлення”. За понад півтора року до нього долучилося більш як 160 тисяч осіб з усіх регіонів країни. Вони виконують суспільно корисні роботи, які мають оборонний характер, розбирають завали, зміцнюють дамби, розвантажують гуманітарні вантажі, заготовляють дрова тощо. За цю некваліфіковану важку фізичну працю держава сплачує 8 — 10 тисяч гривень. Це свідчить про те, що в нашій країні достатньо робочої сили і тих, хто готовий працювати навіть за мінімальну зарплату.
— Але, можливо, саме на Закарпатті підприємствам не вистачає працівників?
● О. Хмелевський:
— Минулого року до тамтешньої служби зайнятості звернулося 10,2 тисячі осіб. При цьому роботу вдалося знайти лише для половини з них. Як бачимо, трудових ресурсів на Закарпатті вистачає. Керівництво меблевої фабрики стверджує, що платитиме бангладешцям за некваліфіковану фізичну працю близько 25 тисяч гривень на місяць. Середня зарплата в нашій країні минулоріч становила 21,8 тисячі гривень, а на Закарпатті — близько 19 тисяч. Тобто, пропонуючи зарплату, відчутно вищу, ніж у регіоні, керівництво підприємства не може знайти працівників? Та в це неможливо повірити.
Також зауважу, що залучення трудових мігрантів з інших країн роботодавцям обходитиметься ще дорожче, ніж працевлаштування місцевих. Чому? Бо для початку працівника з того ж таки Бангладеш десь треба знайти, тобто заплатити чималі комісійні рекрутинговій агенції. Плюс — оплатити дорогу до України, а вже тут забезпечити проживання, соціалізацію тощо. Виходить, крім 25 тисяч гривень зарплати, фабрика готова витратити чималі додаткові гроші. При цьому їх не бентежить мовний бар’єр, адже не факт, що бангладешці знають англійську. Наразі питань більше, ніж відповідей. Ну ще зрозуміло, коли в Україну приходить потужна міжнародна компанія й керівні посади в ній обіймають іноземці. Чи привозить інженерів для роботи зі своїм обладнанням, з яким наші фахівці ще не навчилися працювати. Але завозити людей для некваліфікованої роботи — неприпустимо. Враховуючи високий рівень безробіття, адже іноземці відбиратимуть роботу в наших громадян. Тому, на мою думку, влада має запровадити жорсткі обмеження на працевлаштування працівників з інших країн.
● С. Марченко:
— Наймаючи іноземних працівників, підприємство може бути певне, що їх завтра чи післязавтра не мобілізують. І це також важливий фактор, на який зважають роботодавці.
— З яких ще країн у нас можуть з’явитися трудові мігранти? Адже, ймовірно, після завершення війни для відновлення Україні таки доведеться залучати ще більше іноземців.
● С. Марченко:
— Передовсім з Африки й Азії. Бо громадянам багатших країн нема сенсу їхати працювати в бідніші. Іноземних трудових мігрантів залучатимуть найперше до робіт, які потребують чоловічих рук, наприклад, у будівельну галузь, логістику, сільське господарство.
