Лідер угорської партії “Наша Батьківщина” Ласло Тороцкаї заявив, якщо Україна втратить державність унаслідок нинішньої війни, їхня політсила наполягатиме на приєднанні Закарпаття до Угорщини.
Згодом голова румунської націоналістичної партії “Альянс за об’єднання румунів” (Alliance for the Union of Romanians — AUR) Клаудіу Тирзіу закликав до “реінтеграції” румунської держави в її “природних кордонах”. На його переконання, Румунії мають належати українські землі Північної Буковини, Закарпаття, Бессарабії (частина Одеської області), а також уся Молдова.
Як варто реагувати на такі заяви наших сусідів? Про це — у розмові з директором Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом та експертом Національного інституту стратегічних досліджень Іваном Усом.
— Ультраправі політики Румунії та Угорщини не вперше озвучують територіальні претензії Україні. Як вважаєте, чому такі заяви знову стали актуальними?
● В. Кулик:
— Ми бачимо, що в країнах-сусідах активізувалися проросійські політичні сили, а корисних ідіотів використовує російська пропаганда. Популістські сили намагаються спекулювати на антиукраїнських гаслах і висуненні територіальних претензій. Для чого? Щоб досягти вав-ефекту в політиці. Якщо це буде не антиукраїнська карта, то це буде антиромська карта, антипольська, антирумунська (коли говоримо про угорців) або антиугорська (коли говоримо про румунів).
Зауважу, в Румунії цього року мають відбутися президентські та парламентські перегони, а ще — вибори до Європарламенту. Міцні позиції тут мають центристські та праві партії, які виступають за співпрацю з Україною. Водночас ультраправі сили намагаються отримати більшу підтримку й тому використовують риторику про відродження Великої Румунії щонайменше в кордонах королівства Румунія у 1918 — 1940 роках. Йдеться про території нинішньої Молдови, Чернівецької області, Буджаку (південної частини Одеської області) та острів Зміїний.
Що ж до Угорщини, то настрої щодо повернення деяких її територій, втрачених унаслідок Тріанонського договору 1920 року, панували завжди. І стосувалися вони не лише Закарпаття, а й територій, які належать нині Румунії та Словаччині. Угорські політики можуть говорити про “тріанонську травму” їхньої нації, однак лише ультраправі ставлять питання про повернення певних територій. Це для них шанс зібрати більше голосів на виборах. В Угорщині у червні обиратимуть депутатів до Європарламенту.
● І. Ус:
— Тепер, коли Росія веде війну проти України, в багатьох держав, зокрема у тамтешніх популістичних сил, з’явилося відчуття вікна відкритих можливостей.
Що маю на увазі? Фактично протягом десятиріч було таке собі негласне правило: кордони встановлено, і їх не можна змінювати, а якщо спробувати це зробити, можлива нова світова війна. Нагадаю, на початок Першої та Другої світових воєн вплинули взаємні територіальні претензії Франції та Німеччини. Отже, дехто вважає, що настала епоха війн, і тепер можна буде військовим шляхом перекроїти наявні кордони.
— Наскільки небезпечні такі настрої?
● В. Кулик:
— Різні політичні сили в різний період намагалися розіграти карту висування Україні територіальних претензій. Просто нині ми це сприймаємо доволі боляче, оскільки ведемо війну з Росією. На місці AUR у Румунії я би подумав про те, що карта територіальних претензій може повернутися до них і з боку угорців та сербів. А угорцям радив би взяти до уваги, що їхні сусіди румуни також мають питання до визначення кордонів Угорщини.
Хай там як, але нам варто стежити за такими заявами, торпедувати їх, вказувати на їх російський слід, шукати союзників у Румунії та Угорщині, взаємодіяти з ними, знаходити точки історичного порозуміння.
● І. Ус:
— Такі заяви доволі небезпечні. Угорщина та Румунія мають територіальні претензії до України. Але такі ж претензії вони мають одна до одної. Фактично в кожної країни можуть бути територіальні претензії до іншої. До слова, і Україна, про що нещодавно зазначив президент Зеленський у своєму указі, може претендувати на історично населені українцями території Росії.
Бачимо, що інтерес до вирішення територіальних питань військовим шляхом зріс. А зростання такого інтересу — це зростання ймовірності нової світової війни.
