Парламент ухвалив закон про мобілізацію засуджених. Відтепер в’язнів, які висловлюють бажання проходити військову службу за контрактом, можуть умовно-достроково звільнити від відбування покарання і направити до війська для захисту країни. Завдяки цьому, за словами міністра юстиції Дениса Малюськи, можна буде залучити до лав ЗСУ 10 — 20 тисяч чоловіків. Та чи всі засуджені підпадають під мобілізацію? І які ризики можуть бути пов’язані з колишніми в’язнями на передовій?
— Відразу зауважу, що в новому законі не йдеться про примусову мобілізацію засуджених. Це має бути добровільне волевиявлення кожного ув’язненого зокрема, — пояснює адвокатка Віра Тарасенко. — Якщо він забажає служити, то насамперед повинен пройти ВЛК на стан придатності за станом здоров’ям. Далі має бути процедура умовно-дострокового звільнення рішенням суду, де враховуватимуть характеристику з виправної колонії. І лише після цього засуджений зможе підписати контракт із ЗСУ. Тобто не все так просто.
— Чи всі ув’язнені зможуть служити у війську?
● В. Тарасенко:
— Ні. Обмеження діятимуть для тих, хто відбуває покарання або був засуджений за державну зраду та інші злочини проти основ національної безпеки чи пов’язані з тероризмом. Також не підлягають мобілізації засуджені за умисне вбивство двох або більше людей чи вбивство з особливою жорстокістю, за зґвалтування та інші статеві злочини й за порушення правил дорожнього руху у стані сп’яніння, якщо воно спричинило загибель кількох людей. У початковому варіанті законопроекту усунули ризики, на яких наголошував антикорупційний комітет. Зокрема, прибрали право мобілізуватися з тюрми для засуджених депутатів і частини топкорупціонерів.
— Як цей закон, на вашу думку, вплине на процес мобілізації?
— Проблеми з комплектуванням ЗСУ він не розв’яже, — вважає військовий юрист Тарас Боровський. — Тому що дуже мало засуджених буде мобілізовано. По-перше, там великі обмеження стосовно тяжкості скоєних злочинів за окремими статтями Кримінального кодексу. По-друге, не можуть бути мобілізованими ті, у кого залишок невідбутого покарання становить понад три роки. А ті, кому залишилося до кінця терміну менш як три роки, вже мають право на умовно-дострокове звільнення або на заміну покарання більш м’яким. Який їм сенс йти на фронт, коли можуть звільнитися з колонії іншим, набагато простішим шляхом? Та й процедура мобілізації ув’язнених досить складна. У законопроекті спершу передбачалося, що ув’язнений укладає контракт з військовою частиною, а потім вирішується питання щодо його звільнення з в’язниці. Але зрештою депутати ухвалили, що спершу в’язень проходить ВЛК, і якщо його визнають придатним до служби за станом здоров’я, то запускається ціла бюрократична процедура умовно-дострокового звільнення від покарання, по закінченні якої ув’язненого під конвоєм доставляють до ТЦК. А звідти, також під конвоєм, — до військової частини.
З іншого боку зауважу, якщо особа звільняється з місць ув’язнення і мобілізовується до ЗСУ, то вона повинна служити до моменту загальної демобілізації, тобто до завершення дії воєнного стану. Якщо укладає контракт, то його тривалість має бути не меншою, ніж до кінця війни. Мені доводилося спілкуватися з багатьма засудженими. І чимало з них сприймають цей закон схвально. І це можна вважати досить вдалим ходом з боку нашої влади. Адже після закінчення служби засуджені зможуть отримати помилування.
— Дуже багато людей в Україні з певною обережністю ставляться до осіб, які були засуджені за скоєння тих чи інших, особливо тяжких злочинів. Чи варто було владі йти на такий ризикований крок — дозволяти мобілізацію в’язнів?
— Згоден, що може виникнути багато серйозних проблем, — додає військовий юрист Сергій Старенький. — У місцях позбавлення волі чимало ув’язнених, котрі відбувають не перший термін покарання. І вони дуже часто нехтують законами, а живуть за своїми “поняттями”. В армії зовсім інший устрій. Треба вміти підкорюватися, виконувати накази й суворо дотримуватися дисципліни. І недарма багато військових, у яких ми цікавилися думкою щодо мобілізації в’язнів, не давали однозначної відповіді. Вони віддавали перевагу індивідуальному принципу відбору засуджених до ЗСУ, який полягає у тому, щоб прискіпливо вивчати кожну особу, враховуючи її спеціальність, психологічний стан, фізичні можливості й лише після того можна залучати до військової служби. Оскільки закон передбачає створення окремих підрозділів для колишніх в’язнів, то не впевнений, чи кожен командир військового формування захоче, щоб серед його підлеглих були люди, які звикли жити більше за “поняттями”, аніж виконувати наказ. Пригадаймо позицію головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного, який був досить категоричний у цьому питанні. Він вважав, що армія під час війни — це не місце для перевиховання.
— Чи багато в’язнів погодяться воювати? Що прогнозуєте?
● С. Старенький:
— Вважаю заяви деяких посадовців про можливість мобілізувати до війська 10 — 20 тисяч засуджених популістськими. Бо всього в Україні нараховується приблизно 30 тисяч в’язнів. За моїми прогнозами, дією нового закону скористається не більше як 500 — 700 таких осіб.
● Т. Боровський:
— Я також не думаю, що в’язні масово кинуться писати заяви на мобілізацію. Зробити це захочуть не більше як 5% від загального числа засуджених. Та навіть така кількість принесе певний позитивний результат для виправних установ. Насамперед це зменшення навантаження на персонал, скорочення фінансових витрат. Адже утримання одного ув’язненого для колонії обходиться приблизно в 11 000 гривень на місяць.
— Які негативні сторони цього закону?
● С. Старенький:
— Міністерство оборони пропонує для мобілізованих в’язнів створювати окремі загони в складі МВС або взагалі зробити з них окремі підрозділи допомоги, забезпечення та підтримки Сил оборони. Але такий підхід — дискримінаційний. Якщо людина звільнена й проходить службу в ЗСУ, то вона повинна робити це на загальних підставах, як і всі військовослужбовці. А створення якихось окремих підрозділів для певних завдань — то, я думаю, що мали б не депутати в парламенті вирішувати, а командири безпосередньо на місцях.
Набагато ефективнішим було би запровадження мобілізації колишніх засуджених. Тобто тих, які відбули покарання, але мають непогашену судимість. Таких людей в Україні нараховується більше як 100 тисяч. За нині чинними законами, вони не підлягають військовому обліку та мобілізації аж до повного погашення судимості. Скажімо, для засуджених до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин терміни погашення судимості становлять вісім років після звільнення з місць ув’язнення.
● Т. Боровський:
— Певними категоріями кримінально налаштованих громадян ухвалення такого закону може сприйматися як безкарність за свої дії. Мовляв, можна скоювати злочини й не сісти за грати, а окупити свою вину участю у війні. Заголовки деяких ЗМІ по суті так і трактують: кради, грабуй, убивай, а потім замість тюрми зможеш піти в армію. І для багатьох це сприймається як звільнення від відповідальності.
— Закон відкриває лазівки для тих, хто скоїв досить жорстокі злочини й хоче уникнути покарання, — вважає правозахисник Роман Лихачов. — Адже після мобілізації такі особи можуть здатися у полон ворогу або ж просто втекти з поля бою зі зброєю і скоювати нові злочини. Дуже хотілося б, щоб мобілізація засуджених не викликала в людей думки, що армія — це місце для покарання злочинців. Але поки що, на жаль, така думка в суспільстві побутує. Вочевидь тому, що це схоже з практикою Російської Федерації, де теж мобілізовують в’язнів. І навіть сліпий не побачить паралелі. Тепер треба переконати суспільство у різниці в підходах до такого кроку.
— А я досі не розумію, де і яким чином засуджені мають служити, — каже правозахисник Ростислав Кравець. — Законом передбачено, що їх повинні мобілізувати в спеціальні частини. Але що це таке — на сьогодні достеменно не відомо. Скажімо, в нас є бойові підрозділи, штурмові бригади, дисциплінарні батальйони, а спеціальних частин жодним законодавчим актом не прописано. Які завдання будуть ставитися колишнім в’язням та чи будуть давати їм у руки зброю, хто буде їх контролювати — також незрозуміло. Водночас є значні ризики, що ми почуємо, як “людина у формі ЗСУ” вчинила якесь правопорушення, і це автоматично буде сприйматись у суспільстві, як негативний вчинок військового. Тобто битиме по іміджу всієї армії.
