Міністр освіти та науки Оксен Лісовий заявив, що багато учнів 10 та 11 класів виїжджають з України, особливо це стосується хлопців. “Ми спонукаємо їх залишатися різними способами”, — зазначив чиновник на Годині запитань до уряду. За словами нардепки Ніни Южаніної, цьогоріч напередодні навчального року країну покинуло понад 300 тисяч дітей. Про що свідчить ця тенденція і чого чекати далі?
— Справді, останні кілька місяців ми спостерігаємо аномальну кількість звернень від батьків школярів про те, що вони вирішили виїхати з країни. Передусім мова про старшокласників — кількість тих, хто після закінчення навчання у школі не хоче здобувати освіту в українських вишах, стала різко зростати, — розповідає Володимир Страшко, доктор філософії з економіки (PhD), експерт з людського капіталу, директор дистанційної школи. — У деяких класах таких учнів — до 90% (умовно — 25 із 30-ти). Саме від цієї аудиторії надходить запит закінчити навчання в 10 — 11 класах екстерном, вони не мають наміру писати НМТ, бо планують вступати до вишів інших країн. Тож, найімовірніше, вони виїжджають назавжди. При тім не йдеться про вибір кращої освіти за кордоном. Обирають будь-які виші, не зважаючи на їх рейтинг, аби не в Україні. Вочевидь, такий вибір вони роблять не через якість освіти в нашій країні.
Раніше найбільше таких звернень було від хлопців, що навчались в 10 — 11 класах. Тоді як тепер зростає кількість батьків учнів молодшої та середньої школи, які обирають для своїх дітей здобуття освіти в інших країнах. Йдеться про сім’ї, які виїхали з України через бойові дії в 2022 — 2023 роках. Досі вони навчались у місцевих школах і паралельно — в українській. Іноді — лише в українській. Зокрема, у Польщі не було умови обов’язкового навчання в місцевій школі, тож, перебуваючи там, діти навчались дистанційно в наших школах. А тепер щораз більше батьків кажуть: “Ми вирішили залишитись тут назавжди, тому нашим дітям не потрібна українська освіта”. І ця тенденція, як на мене, навіть гірша, ніж виїзд старшокласників. Бо діти молодшої й середньої школи, які перебувають за кордоном, втрачатимуть будь-який зв’язок з Україною.
— Чому, на вашу думку, школярі разом із батьками масово виїжджають за кордон?
— Одна з причин — брак у навчальних закладах бомбосховищ або їх неналежний стан. Приміром, біля мого будинку в столиці є школа, з якої щодня під час тривоги учні йдуть до метро (витрачаючи на це 5 — 7 хвилин), бо у шкільному укритті замало місця. З другого боку, деякі школи, скажімо, в Ірпені проводять навчання в кілька змін, щоб під час тривоги всі учні могли перебувати в укритті. Я був у ліцеї, який вважається найбільшим в Україні (2700 учнів), а укриття вміщає 700, тому там навчаються у три зміни.
Але відсутність бомбосховищ — далеко не основна причина, через яку школярі покидають країну. Адже наприкінці 2022 року умови були значно гіршими — постійні обстріли, часто не було світла, але чимало сімей тоді повернулось з-за кордону. Бо вірили у краще! Нині очікування змінились, що й впливає на вибір багатьох батьків. Серед основних причин — економічний фактор та безпекове питання. Мова як про воєнні дії, так і про можливу мобілізацію (батька чи в недалекому майбутньому — сина). Тож виїздом із країни батьки хочуть убезпечити своїх дітей ще до набуття ними 18-річного віку. Тому й кажуть їм: ти ще маєш можливість змінити країну проживання. А вже навчаючись (у школі чи навіть у вищому закладі за кордоном), молодим людям легше стати, так би мовити, місцевими — перейняти менталітет, сформувати коло оточення, асимілюватись.
— Чи не варто скасувати заборону виїзду за кордон 18 — 25-річних українців? Адже мобілізаційний вік у нас з 25-ти? Може, тоді б старшокласники-юнаки нікуди не виїжджали? Адже ми втрачаємо молодь, цвіт нації...
— Це доволі поширена в нашому суспільстві думка. Мовляв, якби зник цей психологічний фактор, то ситуація була б іншою. Хоча важко сказати, чи після відкриття кордонів цей потік, навпаки, різко не збільшився б.
— Щораз частіше в суспільстві порушують питання мобілізації жінок. Цей фактор може впливати на те, що рішення покинути країну приймають і батьки учениць?
— Звісно! Відповідно до теорії поведінкової економіки, очікування важливіше за реальність. Іншими словами: якщо люди очікують посилення мобілізації, зниження мобілізаційного віку чи залучення до мобілізації жінок, це впливає на їхню поведінку.
Та чи не найбільша проблема полягає в нерозумінні того, як це працює. Комусь можна виїжджати, іншим — заборонено. Когось бронюють, для інших такої можливості немає. До прикладу, недавно розмовляв зі студентами четвертого курсу столичного вишу, вони розгублені через невпевненість у тому, чи зможуть вступити на магістратуру, адже вже ходять чутки, що всіх мобілізовуватимуть. Якби була нормальна комунікація влади з населенням, якби були зрозумілі “правила гри”, таких наслідків, певен, вдалося б уникнути. Тим часом тенденція виїзду з країни школярів призводить до катастрофічного поглиблення демографічної ями, в якій вже перебуває Україна.
Зупинити цю вкрай негативну тенденцію можна, лише маючи реальні перспективи. Тож над цим питанням повинні працювати комплексно фахівці з різних сфер, зокрема — безпеки та освіти. На мою думку, єдине, що на сьогодні можна зробити, — це спробувати залишити дітей за кордоном в українському освітньому просторі — через гнучкі форми навчання (дистанційну, мішану). Щоб діти, які вже виїхали, бодай знали, що вони — українці, щоб вчили мову й історію рідної країни. Це може бути тим “гачком”, який у майбутньому допоможе їм повернутися.
