Керівника департаменту кібербезпеки СБУ Іллю Вітюка усунули від виконання посадових обов’язків. На час проведення перевірки він проходитиме службу в одному з бойових підрозділів, повідомила СБУ. Це сталося після того, як ЗМІ оприлюднили інформацію про чималі статки родини Вітюка.
А в лютому співробітників СБУ, які стежили за журналістами-розслідувачами, також перевели для виконання бойових завдань на Донбас. Або ще один випадок. Минулоріч посадовця ТЦК та СП з Тернопільщини, якого разом зі спільниками підозрюють у переправленні військовозобов’язаних за кордон, звільнили з посади й відправили на фронт. Чому є така практика і чи не дискредитує вона нашу армію?
— Певен, що таких “зашкварених” посадовців, яких нібито відправляють у бойові частини, в окопах ви не зустрінете, — каже Ігор Лапін, офіцер ЗСУ, колишній командир батальйону спецпризначення. — Їх просто десь переховують, і за якийсь час вони спокійнісінько повернуться в тил, але вже маючи посвідчення учасника бойових дій. Натомість на передову можуть відправити тих, хто воліє критикувати владу, а не працювати на неї. Така практика доволі поширена. На мою думку, якщо хтось скоїв злочин і це доведено в суді, то він має бути покараний штрафом, ув’язненням чи виправними роботами, а не відрядженням на фронт.
Військо не може бути місцем покарання. Я б, наприклад, не хотів воювати під командуванням відправленого на передову Іллі Вітюка. До речі, він у званні бригадного генерала. Сумніваюся, що генерал піде рядовим солдатом в окоп, радше командуватиме бригадою.
— Така практика демотивує, — вважає Ігор Рейтерович, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку. — Це приниження тих, хто пішов на війну добровольцем. Якщо вона триватиме, то годі сподіватися на поліпшення ситуації з мобілізацією.
— А я не вважаю, що коли людина хоче на фронті спокутувати свою провину за якийсь неважкий проступок, то це є знеціненням війська, — каже Олександр Ябчанка, лейтенант ЗСУ, командир роти “Гонор” 1-го окремого батальйону “Вовки Да Вінчі”. — Тим більше, у такий важкий для нашої країни час. Бо нині найважливіше завдання — не зазнати поразки у війні. Тому кожен, хто виконує бойові завдання, вкрай важливий на передовій. Адже буває, що на позиції, де має бути 10 біців, перебуває лише троє. І вони не можуть її втримати. Нічого важливішого за посилення людьми фронту на сьогодні немає і не може бути. Мова, без перебільшення, про наше виживання. Бо якщо посиплеться фронт — буде біда.
— Бойові частини не місце для покарання “зашкварених” осіб, — заперечує Микола Мельник, старший лейтенант ЗСУ, екскомандир роти 47-ї бригади. — Їх туди відправляють лише для того, щоб зняти суспільне обурення. Потім такі особи усім показуватимуть посвідчення УБД, мовляв, на фронті змив провину кров’ю. Звісно, таких людей ви не зустрінете в піхотних групах, вони не штурмуватимуть лісосмуги. А відповідно до своєї посади будуть виконувати певні завдання десь за 40 кілометрів від лінії фронту. Наприклад, працівнику ТЦК у званні полковника не дадуть командувати взводом чи ротою. Він скоріше служитиме в управлінні корпусу чи бригади, перекладатиме папери. Перш ніж відправляти “зашкварених” осіб у бойові бригади, їх передовсім треба понижувати у званні. І якщо вони стануть саме солдатами, а не командирами, тоді буде користь від такого рішення.
— Чому влада вдається до такої практики?
● І. Рейтерович:
— Для керівників це спосіб врятувати своїх підлеглих: вивести з-під інформаційного удару, зам’яти справи, в яких вони фігурували. Але такі люди зазвичай залишаються в системі, випавши на певний час з фокусу уваги громадськості й журналістів. Спеціально.
— Нещодавно парламентський правоохоронний комітет погодив законопроект, який дозволяє суду звільняти корупціонерів для військової служби за контрактом. Що скажете?
● І. Рейтерович:
— Захищати Батьківщину — конституційний обов’язок кожного громадянина. Але було б краще, якби корупціонери, зокрема з-поміж нардепів, урядовців, не могли уникнути покарання, підписавши контракт із ЗСУ. Бо зрозуміло, що вони не служитимуть на нулі. Це таке собі окозамилювання.
