За два тури до завершення жіночого чемпіонату України з гандболу львівська “Галичанка” на 15 очок випереджає свого найближчого суперника. А це означає, що команда достроково стала чемпіоном. Одинадцятий раз поспіль!
А декілька днів тому львів’янки, які паралельно виступають у вищій лізі чемпіонату Польщі, оформили чемпіонство й там. І вибороли право перейти до Суперліги.
— 11 років вашу команду ніхто не може посунути з чемпіонського трону. Таке враження, що в нашому чемпіонаті просто немає конкуренції. Невже немає? — запитую головного тренера “Галичанки” Віталія Андронова.
— Звісно, є команди, які “кусаються” і створюють нам проблеми. Ужгородські “Карпати”, київський “Спартак” роблять все можливе, щоб нас випередити. Але ж ми також не сидимо на місці, прогресуємо, зростаємо, міцніємо й не підпускаємо їх до себе. Хоча в цьому чемпіонаті були складні матчі й не все вдавалось так легко.
Наразі в українській Суперлізі маємо лише шість колективів. Хоч оптимально повинно бути 12. Але, з іншого боку, хочеться, щоб це були направду конкурентні команди, а не випадкові “пасажири”. На жаль, війна й складна економічна ситуація не сприяють цьому.
— “Галичанка” паралельно виступає у чемпіонаті Польщі. Не важко?
— Графік у нас шалений. На сьогодні ми вже зіграли 22 матчі в чемпіонаті України, шість — у єврокубку й 27 — у чемпіонаті Польщі. Крім того, дівчата працювали в збірній. А попереду ще чотири матчі в чемпіонаті й фінал чотирьох Кубка. Ми навіть посвяткувати не маємо часу.
А як усе поєднуємо? Зіграли у Львові зі “Спартаком”. Після матчу одразу скочили в автобус і помчали в Польщу. Простояли на кордоні купу годин, добрались, зіграли матч, тоді знову в автобус і на кордон. О 12.00 прибули до Львова, а в 16.00 була гра. І ми, до речі, її виграли.
Ці багатогодинні простоювання на кордоні дуже вибивають з графіка. Тож трішки змінили логістику: доїжджаємо до кордону, йдемо на піший перехід і на польській стороні нас чекає інший автобус. Хоча часом і піший перехід можна проходити дві-три години. Наша домашня арена у Польщі за 200 кілометрів від Львова. А на виїзні матчі їздимо і до Щецина, і до Гданська.
— Чи доцільно так розриватись?
— Звісно. Це ж величезний плюс для професійного зростання дівчат. Якщо в Україні ми перемагаємо у матчах зазвичай без інтриги, то для поляків — справа честі виграти в українок. Там до останньої секунди триває боротьба і накал. І саме в таких іграх і таких умовах наші гравці додають у майстерності.
