Україна відрядила до Хорватії дев’ять дзюдоїстів. У підсумку в нас — дві нагороди. Антон Савицький взяв “золото”, і це його перша перемога в кар’єрі на турнірі такого рівня. А Заур Дуньямалієв виборов бронзову нагороду. Обидві медалі здобуто в категорії до 100 кілограмів.
— Я їхав до Загребу з бойовим настроєм і сподівався на хороший результат, — каже Антон Савицький. — Річ у тім, що ми тривалий час готувались до Олімпіади, тож фізична форма наразі чудова. Тому все вийшло якнайкраще.
— Скільки сутичок ви провели на шляху до золотої нагороди?
— Чотири. Спочатку переміг словака, потім господаря — хорвата, у півфіналі пройшов голландця і у фіналі здолав представника Великої Британії. Турніри серії Гран-прі дуже популярні серед дзюдоїстів, на них приїжджає багато учасників. Конкуренція тут велика, суперники сильні.
— Цей турнір відбувається вже після Олімпіади. Що він дає у спортивному плані?
— Це старт нового сезону. Перемога дає очки, які впливають на особистий рейтинг. А від нього залежить моє місце при жеребкуванні на наступних змаганнях. Це постійний і безперервний процес, вершиною якого є потрапляння на Олімпіаду. Тому кожна перемога, тим паче на змаганнях серії Гран-прі, дуже важлива.
Зрештою, перемагати тут цікаво й у фінансовому плані. За перше місце виплачують три тисячі доларів, за друге — дві і за третє — тисячу. Так, з цих грошей 20% треба віддати тренеру, і все-таки це непогана підтримка для спортсмена.
— Як нині, в умовах війни, відбуваються ваші поїздки на змагання в Європу?
— Команда разом зібралась і тренувалась у Києві. Звідти ми потягом поїхали до Ужгорода. Там нас зустріли два мікроавтобуси, які забронювали завчасно. Ними ми перетнули кордон і добрались до Хорватії. Назад так само: відзмагались, помчали на Ужгород, ну а далі потягом до Києва. Звісно, такі мандрівки втомлюють, але вибору нема.
