44-річний Артур Гриценко поліг біля села Барвінкове на Харківщині 22 квітня минулого року, рятуючи контуженого побратима. Поховали Героя у рідній Наталівці на Житомирщині з військовими почестями. На його пам’ятнику розмістили світлини, де хлопець під час футбольних матчів радіє з перемог. Поряд поклали м’яч. Посмертно Артура нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Отримавши від держави компенсацію у зв’язку із загибеллю сина, його рідні ні на хвилину не сумнівались, на що витратять частину грошей.
“Нема такого дня, коли б ми з дружиною та старшим сином не згадували про нашого Артура. Ось спілкуюсь з вами і не можу стримати сліз. Золотий він у нас був, — розповідає батько Героя Володимир Гриценко. — Любов до спорту Артур успадкував від мене. Його кумиром був гравець “Реала” Серхіо Рамос, син носив футболку із тим самим номером — 4. У другому класі він записався до футбольної секції.
Якось на матчі сина помітив тренер зі Львова, і вже після сьомого класу Артур поїхав у Львівську дитячо-юнацьку спортивну школу. Він був перспективний, саме тому його взяли грати захисником за СК “Львів” у першій лізі. Далі були “Карпати-2”, алчевська “Сталь”, сумський “Спартак” та інші команди.
Але якось Артуру зателефонували друзі й запропонували роботу у Франції. Син погодився і вісім років прожив у Парижі. Заробляв там євроремонтами, опанував мову. Йому подобалась ця країна”.
Коли почалася велика війна, Артур вирішив повернутися додому. “Він від усього відмовився заради України, — каже батько Героя. — У Наталівці записався у територіальну оборону, чергував з односельцями. 5 квітня Артурові дали повістку. Сина мобілізували до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади на посаду солдата-санітара. Після навчання Артур вирушив на Харківщину. Там в останньому бою, 22 квітня, осколки “градів” зрешетили його тіло.
Жодні гроші не замінять нам Артура. Син любив спорт, футбол, тому ми вирішили облаштувати у селі, де він народився, сучасний стадіон з усім потрібним інвентарем. Витратили на це понад два мільйони гривень. Син пишався б нашим вчинком. Це пам’ять про нього, яка ніколи не згасне”.
У день відкриття стадіону учні місцевої гімназії взяли участь у спортивних естафетах та вперше провели футбольний матч на честь загиблого Героя.
