Життя у Марії Кирилівни було нелегке. Вона пережила Голодомор, розстріл тата, втрату дому — їхню хату спалили, Другу світову, смерть двох братів і двох дітей. Але не втрачає оптимізму, кажуть односельці.
“Марія народилася на хуторі Вили Ніжинського району. Була наймолодша серед десяти дітей у родині, — розповідає Олександра Ляшенко, голова ветеранської організації Носівської територіальної громади. — Її батьки були середняками, мали десять десятин землі, тримали худобу. З маленького віку Марія допомагала пасти четверо коней, 25 овець, трьох корів та стільки ж телят. Важко було, але вона розуміла, що мусить допомагати батькові й матері, які трудились від ранку до пізньої ночі. Не раз бабуся зі сльозами на очах згадує Голодомор 1932 — 1933 років. У сусідській хатині померло четверо дітей, бо не мали що їсти. А їхня родина вижила завдяки корівці. Її братів — Василя й Івана — звинуватили у націоналізмі та на чотири роки посадили в тюрму. Потім Івана забрали на фронт, і він загинув під Москвою. Через 25 років його реабілітували. Як і Василя. Гестапівці розстріляли Маріїного батька, а хату спалили. Дівчина втекла в сусіднє село до родичів і там переховувалась”.
Марія Шовкун закінчила Прилуцький педагогічний технікум. У 25 років вийшла заміж за вчителя математики і фізики, колишнього фронтовика Миколу. Батьки його загинули, дім теж згорів, тому молоде подружжя бідувало. Невдовзі переїхали в Носівку й працювали у школі. Марія Кирилівна викладала історію.
“Перша її донька захворіла на дифтерію й маленькою померла. У другої виявили менінгіт, теж не врятували. Одинадцять років у пари не було діток. Лиш у 39 Марія народила дівчинку Ірину. Із чоловіком вони все життя вчителювали. Крім того, Марія Кирилівна була керівницею гуртка художньої вишивки в будинку дитячої та юнацької творчості. Овдовіла у 65 років, але більше не виходила заміж. Жила успіхами своєї дочки, яка закінчила університет і стала піаністкою-концертмейстеркою”, — провадить далі моя співрозмовниця. За її словами, пані Марія вже давно на пенсії, але досі є взірцем мужності, оптимізму й любові.
“Марія Кирилівна пам’ятає всіх своїх учнів, багато читає, передплачує газети. Майже весь “Кобзар” декламує напам’ять. І це в 104 роки! Щоправда, ноги трохи підводять. Але ще і чаю собі запарить, і супчику зварить. Ніяких дієт не дотримується, любить прості домашні страви, — зауважує Олександра Ляшенко. — Добро, працелюбність та любов до життя й людей — її основні секрети довголіття. На своїх уродинах жінка сказала, що має єдине бажання — дочекатись нашої перемоги. Дуже болить їй ця війна, постійно переживає, коли тривоги й обстріли”.