Стати військовослужбовцем Ігор Бондар з Хмільника, що на Вінниччині, мріяв змалечку. Служив в армії за контрактом. А згодом повернувся до цивільного життя. Та коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, чоловік без вагань знову став на захист держави.
“Після дев’ятого класу Ігор вступив до Хмільницького аграрного центру професійно-технічної освіти, здобув спеціальність муляра-штукатура. Проте його завжди вабила армія, — розповідає Альона Бондар, дружина воїна. — Саме тому пішов на строкову службу. Це вже потім він ділився зі мною, що мав певні проблеми зі здоров’ям, і був ризик, що його визнають непридатним і демобілізують. До речі, армія сильно змінила чоловіка. Ігор став спокійним, цілеспрямованим”.
Альона, як і її коханий Ігор, теж із Хмільника. Якийсь час вони зустрічались, але потім розійшлися. Зустрілись знову через декілька років і відтоді вже не розлучалися.
“У 2013 році ми з Ігорем поїхали на море до Криму, як виявилось, востаннє перед його окупацією, — додає співрозмовниця. — На початку січня 2014-го побрались. Через два роки народився син Тимур — копія тата. Ви б бачили, як чоловік радів йому, бо в його родині в усіх дівчатка, а тут — продовжувач роду, гордість та надія!”
У 2016 році Ігор Бондар закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.
“Свій бойовий шлях чоловік розпочав у 2017 році, захищав Україну від російської агресії на Сході. Після закінчення контракту в 2021 році звільнився з армії. Захопився автомобілями, відкрив власну справу з перевезення вантажів і будував плани на щасливе майбутнє. Та повномасштабна війна вирвала коханого з мирного життя. 24 лютого застало Ігоря у рейсі, він прямував на Сумщину. Розуміючи, що дороги далі немає, майже дві доби повертався додому. А потім одразу мобілізувався до Могилів-Подільського прикордонного загону. Ігор тоді сказав: “Хто, як не я, стане на захист країни заради щасливого майбутнього нашого сина?” Чоловік служив у Семенівці на Чернігівщині, а потім — на Донеччині”, — розповідає дружина воїна.
Побратими з великою повагою згадують майора Ігоря Бондаря. “Він був справжнім офіцером, мужньою, рішучою і водночас доброю, надзвичайно світлою людиною, — каже Діана Кондратюк, керівниця пресслужби Могилів-Подільського прикордонного загону. — Ігор пліч-о-пліч з підлеглими облаштовував вогневі позиції та нищив ворога. Він беріг і цінував своїх бійців”.
Життя офіцера обірвалося 10 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Піски.
“Ігор встиг врятувати 11 побратимів, переправивши їх у безпечне місце. Раптово почався мінометний обстріл. Від отриманих травм чоловік загинув, — додає Альона Бондар. — На жаль, Ігоря не вдалось забрати з Пісків після його загибелі, оскільки селище окуповане. І цей біль весь час крає моє серце. Ми з родиною дуже чекаємо нашого Героя додому, щоби нарешті поховати його. А поки купую квіти та йдемо із синочком у центр міста, до гранітного пам’ятника з портретом Ігоря. Поплачемо, помолимось, вкотре скажемо, як сильно любимо його”.
За самовіддані дії, виявлені під час виконання службових завдань, Ігоря Бондаря посмертно нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня.