Майстер спорту та рекордсмен України з паверліфтингу народився у селищі Миколаївка Вінницької області. До свого 24-річчя герой не дожив 24 дні... Він отримав несумісні з життям травми в бою поблизу села Нетайлове Донецької області.
“Ми втратили талановитого спортсмена, — каже Сергій Ізосімов, віцепрезидент Федерації паверліфтингу України. — Хібовський був непереможний серед своїх ровесників, поставив шість національних рекордів. Завжди бився до останнього. А ще пригадую, що він завжди усміхався, коли змагався”.
“Ярослав ще в п’ятому класі став займатися паверліфтингом, — розповідає Тетяна Хібовська, мама героя. — Я відмовляла його від того, щоб тягав важке залізо, але Ярослав не слухав, дуже любив свою справу. Саме завдяки спорту він проклав собі стежку в житті... Навіть на війні при можливості тренувався та залучав інших хлопців”.
“Ярослав свідомо пожертвував спортивною кар’єрою заради захисту України, — мовить Сергій Бортник, близький приятель, з яким Хібовський разом виступав у складі збірної. — Він показував феноменальні результати, а на юніорському рівні не програв жодного національного чемпіонату. У 18 років Ярослав, маючи вагу 74 кг, присідав з 210-кілограмовою штангою. І без екіпірування! У жимі лежачи мій приятель показував результат 165 кг, а в становій тязі — 225 кг.
В армії був не менш вправним воїном, аніж спортсменом. Працював снайпером, розвідником, штурмовиком, вмів стріляти з багатьох видів зброї. Ніколи не жалівся”.
Сергій Бортник розповідає, що Ярослав пережив два поранення. “Від першого, якого він зазнав улітку, Хібовський мав проходити реабілітацію два місяці, але уже через 30 днів повернувся на фронт, — мовить приятель. — Півтора місяця тому Ярослав отримав осколкове поранення у ногу та в обличчя. Одужав, але мав повне право ще проходити відновлення.
Від першого, якого він зазнав улітку, Хібовський мав проходити реабілітацію два місяці, але уже через 30 днів повернувся на фронт.
“Як я попиватиму водичку на курорті чи ходитиму на масаж, коли в цей момент гинуть мої побратими?” — пояснював мені Ярослав своє друге передчасне повернення на фронт. Він пішов воювати навіть з незагоєною раною на підборідді... У день загибелі Хібовський мав повне право перебувати на реабілітації, а не на війні...”
Ярослав мріяв створити сім’ю. Він декілька років зустрічався з коханою Наталею, а в травні планував одружитися.
“Ярослав мріяв про власну хату та багато дітей, — додає мама героя. — Казав, що до мене приїжджатимуть онуки... Він дуже любив мене.
Востаннє поїхав з дому на світанку, не розбудивши. Я встигла вибігти до машини й почула від сина: “Цілую, люблю, не прощаємося. Скоро повернуся”. І я все ще чекаю, що син приїде...”
