Молодший сержант Михайло Клодніцький був командиром відділення 78-го окремого десантно-штурмового полку. А у мирний час працював водолазом-рятувальником. Любив походи в гори, веломандрівки, був сильний, впевнений у собі і водночас дуже добрий та щирий. Таким назавжди запам’ятають його рідні та знайомі.
“Я дякую Богу, що він був у моєму житті. Хоча досі не можу змиритися, що Михайло загинув. Розумом приймаю, а серце й душа — відмовляються в це вірити”, — каже Тетяна Клодніцька, дружина воїна.
Народився Михайло в Івано-Франківську, був наймолодший серед трьох дітей у родині. Коли батьки розлучилися, то хлопчика з братом забрав тато у село Хотимир, а сестра з мамою поїхала у Грецію. У сільській школі Михайло навчався добре, брав участь у художній самодіяльності, читав гуморески, їздив на конкурси. Улюбленими його предметами були українська література та історія. На війні захисник не раз підбадьорював побратимів рядками із Кобзаря. А ще Михайло співав у сільській церкві, був учасником вівтарної дружини. Бабуся хотіла, щоб він став душпастирем, та Михайло вважав, що на таке служіння має бути справжнє покликання. Казав, що не має його. Тому вибрав технічну професію. Після закінчення 9 класу навчався у профтехучилищі, де здобув фах ремонтника лічильно-обчислювальних машин.
Строкову службу Михайло Клодніцький проходив у військах протиповітряної оборони. Згодом у Києві вивчився на рятувальника-водолаза. Працював в Івано-Франківській обласній ДСНС, далі — на рятувальній станції. Був активним учасником Революції Гідності, волонтерив.
Із майбутньою дружиною прикарпатець заприязнився на сайті знайомств. Дівчина навчалася на економістку в Національному технічному університеті нафти і газу. “Вперше ми зустрілися 27 жовтня 2019-го о 20-й годині. — розповідає Тетяна. — А через чотири роки, того ж дня і в ту саму годину, коханий загинув”.
...Наступного ж дня після повномасштабного вторгнення Михайло записався в івано-франківську тероборону. І після навчань разом із 102-ю бригадою поїхав на фронт. Дружині писав щодня, завжди казав, що все добре. На передовій чоловік щодня вчив англійську, за яку взявся ще до великої війни. Після перемоги мріяв побувати із дружиною і сином у США.
До червня 2023-го Михайло був аеророзвідником. Згодом, на прохання побратима, перевівся у 78-й окремий десантно-штурмовий полк військової частини А7788. У Житомирі навчав новачків. Коли знову поїхав на фронт, то потрапив у Запорізьку область. Трагедія сталася у селі Вербове Пологівського району. “На останнє завдання Михайло пішов добровільно, разом з трьома побратимами. Два дні перед виїздом ми спілкувалися, він тоді вже був контужений і ледве міг говорити. Я ще написала: “Любимо тебе дуже сильно! З Богом”, — згадує Тетяна Клодніцька. — На завданні над Михайлом завис ворожий дрон. Він хотів його знищити з автомата, але бізпілотник кинув гранату. Чоловік дістав поранення, несумісне з життям”.
Поховали воїна в Івано-Франківську. Побратими підписали та подарували його синові Яремі, якому на той час було 2,4 року, український прапор. Після закінчення війни дружина Героя хоче поїхати на місце загибелі чоловіка та посадити там явір. Як символ незламності і боротьби.