Максим Тристан народився й виріс у селі Бондарі на Полтавщині. Згодом одружився, подружжя займалось сільським господарством, виховувало трьох діток. Одразу після початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно пішов до військкомату, але багатодітному батьку щоразу відмовляли. Зрештою він знайшов можливість стати на захист країни, підписавши контракт із ЗСУ.
“У моїй родині не було військових, — каже Максим Тристан. — Батьки просили не йти на війну, та зрозуміли, що сперечатись зі мною марно”. А дружина Альона зізнається: “Сподівалась, що передумає бодай тому, що дітки ще зовсім маленькі. Не передумав”.
Із квітня 2023-го Максим проходив загальновійськову підготовку й злагодження, навчався на зв’язківця. “А коли набирали зведену роту, я зголосився добровольцем, — розповідає. — У жовтні нас відправили на схід, прикомандирувавши до 17-ї окремої танкової бригади імені Костянтина Пестушка. Я став піхотинцем”. Побратими дали воїнові позивний “Балу”.
Фото надав співрозмовник
Підрозділ Максима відправили в село Іванівське, що під Бахмутом. “27 грудня ми отримали завдання: забрати поранених і тіла загиблих з однієї з позицій, — згадує воїн. — Нас пішло восьмеро, висувались групами по двоє у супроводі провідника. Перша група повернулась, не виконавши завдання, бо потрапила під кулеметний вогонь”. Тоді пішов Максим Тристан із побратимом Юрієм “Орлом”. Через щільний вогонь ворога довелось повзти до позиції. Раптом “Балу” зачепив міну, пролунав вибух.
“Я лише побачив спалах, а тоді відчув різкий біль у лівій руці та очах, — розповідає Максим Тристан. — Спитав у побратима, чи цілі мої очі, бо нічого не бачу. А той сказав, що на руці відірвало пальці. Юрій став витягати на ношах пораненого, за яким ми прийшли. Ще й скеровував мене, куди повзти, аби я не зачепив іншу міну”.
На допомогу прийшли побратими й під постійними ворожими обстрілами допомогли подолати бійцю пів кілометра. “Балу” стікав кров’ю. Коли військові опинились на безпечній території, йому наклали турнікет. Евакуаційна машина прибула лише на другу добу. Максима Тристана доправили до стабілізаційного пункту, де надали першу допомогу. А тоді евакуювали в Дружківку, там зробили рентген-знімки, тож стало відомо, що внаслідок вибуху міни на лівій руці відірвало два пальці, а інші зазнали відкритих переломів. Звідти зателефонував дружині: “Отримав поранення — відірвало пальці, нічого не бачу. Але живий”. Це сталось саме на десятий день після того, як востаннє з нею розмовляв.
Фото надав співрозмовник
“Балу” доправили до лікарні імені Мечникова у Дніпрі. “Там проводили лише перев’язки, казали, що ще не можна оперувати, — пригадує Максим. — Та лікарі дали надію, що в подальшому зможу бачити”. Згодом пораненого евакуювали до військового госпіталю у Львові, де провели першу операцію на руці, зокрема, встановили шпиці у поламані пальці. Далі він потрапив до лікарні святого Луки, медики провели два оперативні втручання на обох очах, зокрема замінили кришталики.
До Львова приїхала дружина бійця зі старшими дітками — донькою й сином. “Перед тим я розказувала, що тато зазнав поранення, показала їм фотографію, аби розуміли, що з ним сталось і який він має вигляд”, — ділиться Альона. За час служби діти бачили батька лише раз, коли йому вдалось заїхати додому на декілька годин. Тож, зустрівшись, дуже зраділи, стали обіймати й цілувати його.
Фото надав співрозмовник
“Лише через чотири місяці після поранення розсмоктались крововиливи в очах, але залишились рубці, — ділиться Максим Тритан. — На правому оці зір відновився до 60%, тож я бачу на відстань до п’яти метрів. Ліве око постраждало більше, зазнавши важкої контузії, тож ним ледь розрізняю кольори — зір відновився лише до дев’яти відсотків. Лікарі планують операції на зіниці й пластику сітківки. Якщо все мине добре, зір може покращитись ще на 10%”. За словами Максима, на лівій руці лише один палець із трьох функціонує, тому попереду на нього ще чекають оперативні втручання.
Наразі лікарі не роблять припущень, скільки ще часу знадобиться воїнові для лікування й реабілітації. Кажуть лише, що результат значною мірою залежатиме від можливостей організму. Натомість у Максима Тристана є плани на майбутнє — облаштувати будинок, аби переїхати туди з коханою дружиною й дітками — дев’ятирічною Іринкою, семирічним Олександром і трирічним Тимофієм.