Після строкової служби дніпрянин Дмитро Осипенко відкрив автомайстерню, займався фарбуванням машин. Одружився з коханою Оксаною, у подружжя народився синочок Максим. Коли почалося повномасштабне вторгнення, владнав усі бізнесові справи, а потім добровільно долучився до лав ЗСУ.
Фото надав співрозмовник
“Прибув до частини повітряного командування “Схід”. Спершу ми будували й обладнували позиції для нових ППО, які надходили в Україну, — розповідає 32-річний Дмитро Осипенко. — Потім я навчався на розвідника, потрапив до лав 35-ї бригади морської піхоти”.
Із березня 2023-го Дмитро воював на Авдіївському напрямку (Донеччина), отримав контузію. Всередині липня, повернувшись з лікарні, воїн із позивним “Фокс” одразу ж узяв участь у штурмі ворожих позицій у районі села Старомайорське. “15 липня в обідню пору нас виявив російський дрон, — розповідає солдат. — Дав команду побратимам сховатись, а сам заліз у “нору” (копанка в землі висотою з пів метра). Почув перший приліт, вибух стався у сусідній посадці. А потім як бабахнуло біля мене... Знепритомнів. Коли отямився, став перевіряти, чи все зі мною гаразд. Руки, ноги були на місці, болю не відчував. Торкнувся спини й побачив на руці кров”.
Побратими перетягнули Дмитра в бліндаж. Медики почали його перев’язувати. По їхніх обличчях воїн зрозумів, що поранення важке. На той час він уже не відчував тіла нижче грудної клітки. Прийшов до тями в реанімації лікарні імені Мечнікова, що у Дніпрі. Туди одразу ж приїхали батьки Дмитра та його дружина. “До чоловіка дозволили зайти на хвилинку. При тім нейрохірург попередив, що плакати не можна, треба лише усміхатись, — ділиться пані Оксана, дружина воїна. — Через значний забій грудної клітки Дмитру було важко дихати й говорити. Я запевнила: все буде добре”.
Лікарі повідомили, що внаслідок влучання осколків чотири хребці зазнали переломів, а спинний мозок — контузії. Ще один осколок потрапив у грудну клітку. Бійцю провели оперативне втручання, видаливши з тіла декілька великих уламків. Оскільки через важкий забій відмовила легеня, Дмитру встановили апарат ШВЛ. Через декілька днів пораненого транспортували до столичної лікарні, там упродовж трьох тижнів стабілізовували його стан у реанімаційному відділенні. “Через трубку в горлі Дмитро не міг їсти звичну їжу, тож сильно схуд за цей час, — каже дружина. — Зрештою легеня почала працювати”. Але розійшлись шви на рані вздовж хребта. Тож під час наступної операції медики виконали пластику швів ій видалили з його тіла ще декілька осколків.
“До жовтня Дмитро був прикутий до ліжка, навіть обертатись не міг. Та й не можна було, поки загоювалась грудна клітка, — провадить дружина. — Тканини довкола великої рани на хребті почали відмирати. Йому встановлювали дренаж, аби виводити зайву рідину, що накопичувалась і заважала загоюванню. Нейрохірурги не давали гарантій, що Дмитро зможе ходити. Але казали: багато що залежитиме і від його сили волі та наполегливості”. Опісля воїна перевели до військового госпіталю у Львові. Там проходив лікування у нейрохірургічному відділенні, а згодом повернувся до процесу реабілітації — вчився сідати й пересуватись у колісному кріслі, почав займатись у тренажерній залі.
Фото надав співрозмовник
А коли його стан суттєво покращився, подружжя вирішило, що Дмитро нарешті може зустрітись із сином. Тож наприкінці минулого року семирічний Максим приїхав до Львова. Він дуже любить тата, пишається ним та його бойовими нагородами. А їх чимало: відзнака президента “За оборону України“, нагрудні знаки “Ветеран війни“ та
“Почесна відзнака командира 137 ОБМП“, медаль “За поранення“, орден “За мужність III ступеня“. А ще Максим мріє знову грати з татом у футбол. Той запевняє: так і буде!
Дмитро Осипенко пройшов МСЕК та ВЛК. “Мені дали першу групу пожиттєво, — каже співрозмовник. — А тепер от проходжу реабілітацію у НРЦ “Незламні”.
В ногах ще значна спастичність — кожен м'яз сильно спазмований, тому ноги ”живуть своїм життям”, самі по собі рухаються. При тім виконують усі звичні рухи, це відбувається в будь-який момент, коли лежу чи сиджу. Наприклад, згинаються чи вирівнюються, стопи починають рухатись в різні боки, я не можу вплинути на цей процес. Це супроводжується доволі неприємними відчуттями, щось на кшталт судом. Тому під час занять м'язи спершу треба розтягувати (наприклад, якщо через натягнуті м'язи нога випрямлена, її доводиться силою згинати), аби можна було самостійно рухати ногами й продовжувати тренування.
Результати вже є: відчуваю майже все тіло й можу недовго стояти”.
Фото з архіву НРЦ "Незламні"
Лікарі задоволені такими результатами, кажуть, що Дмитро зможе ходити. Хоча й припускають, що довші дистанції йому таки доведеться долати у колісному кріслі. Попри це, “Фокс” не втрачає оптимізму, планує повернутись до улюбленої справи й відновити роботу власної автомайстерні.