Оксана Віннік записалася до армії таємно від рідних. Уже понад пів року військовослужбовиця з позивним “Гуцулка Ксеня” служить на передовій у складі медичної роти 100-ї окремої бригади територіальної оборони. Пані Оксана дбає про смачну домашню їжу для поранених бійців. Каже: кожну страву готую з любов’ю.
“Я родом із Львівщини, за освітою — агроном-плодоочівник, — розповідає Оксана Віннік. — Понад 37 років тому за скеруванням поїхала працювати на Волинь, тут зустріла свого майбутнього чоловіка Івана. Невдовзі одружились, маємо четверо дітей — Римму, Іванку, Мар’яну і Тараса. А що я з Галичини, то мене стали називати “Гуцулка Ксеня”.
Тривалий час працювала агрономкою, бухгалтеркою в сільській раді, очолювала комунальне підприємство. Проте завжди мені подобалась кулінарія, любила частувати рідних та близьких усілякою смакотою. Влітку мене навіть запрошували на бази відпочинку на Шацькі озера кухаркою. Не раз доводилось готувати на кілька сотень осіб. І всім усе смакувало.
Навесні минулого року побачила оголошення, що у Волинській бригаді територіальної оборони формується медична рота, куди потрібні медики, кухарі, водії. І поміркувала собі: “Я вже дітей виростила, дочекалась восьмеро внуків, країна у біді, тому треба допомогти”. Щоправда, не думала, що все це відбуватиметься офіційно, через військовий комісаріат. Гадала, що працюватиму на волонтерських засадах. Але мусила підписати контракт із ЗСУ. Про мій вибір знав лише чоловік, він його підтримав, за що йому щиро вдячна. Проте Іван сумнівався, що через вік зможу пройти всі комісії. Та я їх легко пройшла, хоча на мене у військкоматі дивились як на “вимерлого динозавра”. Не могли зрозуміти, як це 56-річна жінка готова їхати на Схід, у зону бойових дій. Дітям зізналася лише тоді, коли отримала військовий квиток. Звісно, спершу вони були шоковані, але потім змирилися”.
Нині Оксана Віннік несе службу на фронті. Щодня жінка готує страви на 60 — 70 поранених військовослужбовців, котрі лікуються у польовому шпиталі. У команді кухарів — троє осіб. Меню “Гуцулки Ксені” таке різноманітне, що дасть фори й ресторанному. Бо тут і поліський борщ з пампушками, і салати “Шуба” та “Олів’є”, і крученики, вареники, млинці, деруни, запіканки, пельмені та інші смачні наїдки.
“Щоб приготувати сніданок, прокидаюсь десь о четвертій ранку. Ось 1 жовтня, на День захисника України, приготувала воїнам святковий стіл, навіть рибу фарширувала, спекла кров’янку та чизкейк. Бійці були приємно вражені, — тішиться співрозмовниця. — Готувати для наших воїнів мені неважко. Я люблю цю роботу. Хочеться завжди порадувати їх смачними та поживними стравами. Аби відчули, що про них турбуються, подарувати домашній затишок. І я така щаслива, коли воїни, виписуючись зі шпиталю, обіймають мене та дякують за тепло і їжу. Про що мрію? Та як і мільйони українців — про мир та нашу перемогу. Я вже навіть вирішила, що приготую на святковий обід. Це будуть смажені поросята”.
